💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Олена
Учора у 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека

Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека

Читаємо онлайн Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
довкруги з таким завзяттям, що й сокирі вже нічого було рубати. Та й землетрус ніколи не бував аж таким сильним і нищівним, щоб догори дном перевернути геть усе місто. Ніде, врешті, не було такої ненажерливої пожежі, щоб для наступної не лишилося живої скіпки. А тут за одну ніч пішло з димом стільки прекрасних будівель, кожна з яких могла б стати гордістю будь-якого міста! Серед найспокійнішого миру трапилось таке, чого й під час війни звичайно не бояться. Хто б міг повірити? Нині, коли й меча ніхто не добуває з піхов, коли над усім світом запанував незворушний спокій, нині доводиться розпитувати, де Лугдун, перлина Галлії! Досі, коли доля мала вдарити всіх загалом, то перед тим дозволяла їм принаймні боятись того удару, якого мають зазнати. Нема такої величі, якій не дано було б часу для падіння. Інша річ тут: по той бік ночі - велике місто, а по цей - пустка. Втім, довше триває моя розповідь про загибель того міста, ніж воно гинуло. Все це похитнуло стійкість нашого Лібераліса, твердого й незламного, коли йдеться про особисті біди. Та й не дивуюсь його потрясінню: неочікуване падає на нас більшим тягарем; небачене додає ваги нещастю, і тим більше страждає кожен смертний, чим більше зчудований лихом, яке його спіткало.

Тому-то ніщо не повинне бути для нас несподіванкою. Все треба перестрівати душею і думати не про те, що звичайно трапляється, а про те, що може трапитися. Хіба є щось таке, чого фортуна, хай лиш їй заманеться, не зітнула б у самому таки розквіті? Хіба є щось таке, на що б вона не нападала, чого б не потрясала тим сильніше, чим яскравіше воно вилискує? Що для неї недосяжне, важке? Не завжди вона налітає на нас однією і тією ж дорогою, не завжди б'є з усієї сили. То вражає нас нашими ж руками, то, задовольняючись власною потугою, винаходить небезпеки без сторонньої допомоги. Нема такої хвилини, коли б не чигала біда: в самих же насолодах зароджуються причини болю. Серед погожого миру здіймається війна і те, що забезпечувало нам спокій, перетворюється на джерело страху: друг стає недругом, приятель - ворогом. Літнє затишшя сколихнеться, бува, такою бурею, якій і зима б позаздрила. Навіть без ворога зазнаємо чимало ворожого нам, а якщо бракує якихось інших причин для нещастя, то їх знаходить у собі сам надмір щастя. Найпоміркова-ніших звалює хвороба, найкремезніших виснажують сухоти, найневинніших досягає кара, найвід-людькуватіших затягує у свій вир заколот. Випадковість перестріває нас усе чимось новим, мовби нагадуючи про свою силу кожному, хто забув про неї. Що споруджено протягом років ціною рясного поту, в чому щедро сприяли безсмертні, те нищить, розпорошує один лише день. А втім, надто багато часу для квапливих бід виділив той, хто їм подав цілу днину: часинки, однієї миті цілком достатньо, аби в прах упали великі держави! Було б якоюсь утіхою в нашій немочі, в нашому житті, якби все загибало так само повільно, як виникає. Та ба! Приріст іде поволі, втрата - стрімголов. Усе хистке - і в приватному, і в суспільному житті. Колесом обертається доля і людей, і міст. Серед найсолодшого спокою зринає жах. Ніщо навкруги не грозить бідою, вона ж налітає, звідки найменше її очікуємо. Держави, які витримали домашні чвари, які й від зовнішніх ударів не здригнулися,- валяться без жодного поштовху. Вкажи мені таку могутність, яка до кінця протривала б у своєму щасті.

Отже, треба думати про все, треба гартувати свій дух перед лицем того, що може статися. Уявляй собі вигнання, муки, що насуваються з хворобою, війни, нещастя на морі. Випадок може відібрати або в тебе вітчизну, або тебе - у вітчизни, може загнати тебе в пустелю, а може пустелею зробити для тебе те місце, де тепер задихаєшся в тисняві. Хай же розстелиться перед твоїм зором видиво всього, чим багата людська доля! Озирнімо душею не тільки те, що часто трапляється, але й найгірше, що може трапитися, якщо не хочемо, щоб нас наче громом ударило, щоб ми не сторопіли, вражені несподіваним, начеб то було щось цілком небувале. Фортуну потрібно сприймати в усій її могутності. Скільки разів лиш один землетрус перевертав, повергав у прах міста Азії, міста Ахайї? Скільки міст поглинула земля Сірії, Македонії? Скільки разів те лихо спустошувало Кіпр? Скільки разів у розвалище перетворювався Пафос? Як часто долітала до нас вістка про загибель цілих міст? А ми, серед кого так часто розходилась та звістка,- яку ж то дрібну частку світу становимо! Тож піднімімося над усім випадковим і, хоч би що трапилося, знаймо: біда не така велика, як її змалював поголос! Пішло з димом багате місто, що було оздобою кількох провінцій (оздобу вкладено, оздобу й вилучено!), місто, розташоване на одному лиш, та й то не дуже розлогому пагорбі. Але й з усіх тих величавих, уславлених міст, про які чуєш нині, не залишиться сліду: навіть його зітре час. Хіба ти не бачив, як в Ахайї він роз'їдав самі підвалини найславетніших осад - ніщо не вказує нам, що тут пишалися міста(2). Але розпорошується не тільки щось рукотворне; гризький день повергає в прах не тільки те, що зведене мистецтвом людини, її заповзяттям: никнуть, наче розпливаючись, гірські хребти, западаються цілі околиці, хвиля вкриває ті місцевості, де й здалеку не видно було моря; неосяжної сили вогонь із'їв, нарешті, й те, на чому він колись виблискував,- найстрімкіші верхів'я, що втішали мореплавців сяйвом ліхтарень: верхи стали низинами. Нищиться й те, що створює природа,- ось чому слід незворушно сприймати загибель міст. Вони стоять, аби впасти. Все мусить прийти до такого кінця; або через те, що напруга вітрів потужним подувом має розметати навалену на них вагу, або могутній порив прихованих у глибинах землі потоків змете посталу на їхнім шляху перешкоду, або натиск вогню прорве щільну кору землі, або плин самого часу - а перед ним ніщо не вбережеться - поступово візьме своє, або суворість неба зжене людей з обжитих країв і зробить усе довкруж пустелею. Та хіба перелічиш дороги приречення? Знаю тільки одне: усі творіння смертних роковані на загин. Живемо серед зни-щенності.

Такими і подібними розрадами звертаюсь до нашого Лібераліса, перейнятого справді неймовірною любов'ю до свого рідного міста, а воно хтозна чи й не згоріло для того, аби з попелища звестися ще кращим. Не раз же кривда готувала місце для кращої долі. Не одне щось

Відгуки про книгу Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: