Кримінальне право України: Загальна частина: підручник - Колектив авторів

10. Своєчасність ризикованого діяння полягає в тому, що воно повинно бути вчинено лише протягом часу існування його підстави (виправданості ризику). Якщо ця підстава ще не виникла або, навпаки, вже минула, то вчинення ризикованого діяння, що спричинило заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, може тягти за собою відповідальність на загальних засадах.

11. Межі заподіяння шкоди при вчинені діяння, пов’язаного з ризиком, у КК не передбачено. Це дає підставу для висновку про те, що будь-яка шкода, заподіяна при виправданому ризику, має визнаватися правомірною. Цим пояснюється той факт, що КК не встановлює й відповідальності за перевищення меж заподіяння шкоди при виправданому ризику. Отже, якщо встановлено, що була підстава для вчинення ризикованого діяння (його виправданість), то поставлення в небезпеку будь-яких правоохоронюваних інтересів або фактичне заподіяння їм будь-якої шкоди повинно визнаватися правомірним діянням.

1. Відповідно до ст. 43 КК не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання у складі організованої групи чи злочинної організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

2. Підставою заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам виступає її вимушеність. Вона має місце тоді, коли в особи, яка входить до складу злочинної групи (організації), виникла необхідність брати участь у вчиненні злочину (наприклад, унаслідок примусу з боку ватажка злочинної організації) і при цьому була відсутня реальна можливість (без ризику розкрити свій зв’язок із правоохоронними органами і тим самим поставити себе у небезпеку) відмовитися від участі в підготовленні або вчиненні злочину в складі такої групи (організації).

3. Заподіяння шкоди на підставі ст. 43 КК має ознаки, що характеризують: 1) суб’єкта заподіяння шкоди; 2) його об’єкт; 3) характер дії (бездіяльності); 4) її мету; 5) межі заподіяння шкоди.

4. Суб’єкт заподіяння шкоди — це особа, яка відповідно до чинного законодавства виконує спеціальне завдання у складі організованої групи чи злочинної організації. До таких суб’єктів належать: 1) негласні співробітники оперативних підрозділів і особи, які співробітничають із ними, що проникли в злочинну групу (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»); 2) штатні і позаштатні негласні співробітники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, введені під легендою прикриття в організоване злочинне угруповання (ст. 13 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»); 3) учасники організованих злочинних угруповань, які дали згоду на співробітництво зі спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю (ст. 14 цього Закону).

5. Об’єкт заподіяння шкоди — інтереси особи, суспільства та держави, поставлені під охорону закону (наприклад, недоторканність громадянина, його власності, громадська безпека, порядок управління, державна таємниця та ін.).

6. За своїм характером дія (бездіяльність) особи, яка заподіює шкоду у складі організованої групи чи злочинної організації, повинна збігатися з ознаками якогось злочину, за винятком тих, що передбачені в ч. 2 ст. 43 КК (наприклад, особа може вчинити крадіжку, вимагання, завдати потерпілому побоїв тощо).

7. Метою участі особи в організованій групі чи злочинній організації, коли ця особа вимушена заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам, є попередження чи розкриття їх злочинної діяльності. Наявність іншої мети не може служити виправданням заподіяння зазначеної шкоди відповідно до вимог ст. 43 КК.

8. Межі заподіяння шкоди визначаються, виходячи із змісту ч. 2 ст. 43. Особа, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, має право заподіяти будь-яку шкоду правоохоронюваним інтересам (наприклад, заподіяти потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, брати участь у контрабанді, розкраданні чужого майна тощо), за винятком двох видів злочинів, вчинення яких свідчить про перевищення допустимих меж, передбачених у ч. 2 ст. 43 КК.

9. Перевищення меж заподіяння шкоди — це вчинення особою при виконанні спеціального завдання одного із двох видів злочинів: 1) умисного особливо тяжкого злочину, пов’язаного з насильством над потерпілим (наприклад, умисне вбивство), чи 2) умисного тяжкого злочину, пов’язаного із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або з настанням інших тяжких чи особливо тяжких наслідків (йдеться про наслідки, які законодавець ставить в один ряд із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому).

10. Відповідальність за перевищення меж заподіяння шкоди визначена в ч. 3 ст. 43 КК. Насамперед особі за жодних умов не може бути призначене покарання у виді довічного позбавлення волі. Далі, якщо такій особі призначається позбавлення волі на певний строк, то його розмір не може перевищувати половини максимальної санкції, передбаченої за вчинення злочину (наприклад, якщо санкція за умисне вбивство за ч. 2 ст. 115 КК передбачає позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, то суд не може призначити позбавлення волі на строк понад 7 років і 6 місяців). Нарешті, навіть у цьому разі виконання спеціального завдання розглядається як обставина, що пом’якшує покарання (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК).

1. Що визнається обставинами, які виключають злочинність діяння?

2. Які є види обставин, що виключають злочинність діяння?

3. Якими є підстава та ознаки необхідної оборони?

4. Якими є межі необхідної оборони і за яких умов вони визнаються перевищеними?

5. В яких випадках має місце уявна оборона і які її кримінально — правові наслідки?

6. Якими є підстава та ознаки затримання особи, що вчинила злочин?

7. Якими є підстава та ознаки крайньої необхідності?

8. Якими є підстава та ознаки виконання наказу або розпорядження як обставини, що виключають злочинність діяння?

9. Якими є підстава та ознаки діяння, пов’язаного з ризиком?

10. Якими є підстава та ознаки виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації?