Ми — це наш мозок - Дік Свааб
Утім, різні види зародкової пам’яті виявлені також в інших живих істот. Так, для пташиного ембріона очевидно корисним є знайомство ще в яйці із кличем своїх батьків, та й у людини під час вагітності голос матері будує зв’язок між нею та дитиною. Існування людської ембріональної пам’яті стає очевидним у експериментах із трьома парадигмами: звикання, класичне вироблення рефлексу та «exposure learning». Звикання — це найпростіша форма навчання. Його видно по дедалі слабшій реакції на повторювані подразники. Звикання з’являється у плоду вже на 22 тижні вагітності, а класичне вироблення рефлексу проявляється на 30 тижні вагітності. Як умовні подразники застосовуються, наприклад, коливання, а як безумовні подразники — гучні звуки. Зрештою існують сумніви щодо того, на якому рівні нервової системи відбувається ця форма навчання. Оскільки таким чином вдалося виробити рефлекс у аненцефального ембріона (дитини без головного мозку), то, можливо, ця форма навчання відбувається на рівні подовженого кістяного чи спинного мозку. Набагато цікавішим є спостереження, що коли вагітна жінка регулярно розслаблялася під певну музику, то буквально за мить після початку звучання цієї мелодії плід починав ворушитися. Після народження як тільки дитя чуло цю музику, воно припиняло плакати й розплющувало очі. Звук материнського голосу ще в зародковому періоді може впливати на розвиток мови та стосунки матері й дитини. Новонароджені діти воліють слухати голос матері, особливо коли він спотворений настільки, що звучить так, як раніше в матці. Вони також упізнають історію, яку мати кілька разів читала вголос під час вагітності. І в цій звуковій пам’яті зародка немає нічого незвичайного. Новонароджені діти однозначно реагують на знайомі мотиви з мильних опер, якими мати захоплювалася під час вагітності. Вони припиняють плакати і прислухаються до знайомих мелодій настільки уважно, що виникає запитання, як вони будуть жити в майбутньому без цього серіалу.
Дитина також пригадує нюхові й смакові подразники в матці. Після народження вона одразу впізнає запах матері, що може бути дуже важливим для успішного годування. Як норма, новонароджений відчуває відразу до запаху часнику. Але якщо під час вагітності його мати вживала часник, ця відраза в дитини зникає. Тож очевидно, що кулінарні відмінності між смаками французів та нідерландців мають внутрішньоматкове підґрунтя!
Підсумовуючи, можна сказати, що існує зародкова пам’ять на звуки, вібрації, смаки та запахи. В принципі, ми можемо зашкодити мозку наших дітей не тільки палінням, алкоголем, медикаментами та наркотиками, але й переглядом низькопробних телесеріалів. Власне, вагітним варто час від часу брати до рук добру книжку і читати її вголос своїй дитині в надії, що наступне покоління принаймні буде читати. Зрештою, ця ідея не нова, бо ще Талмуд у 200—600 роках вказував на пренатальні стимуляційні програми. Можна вигадати всілякі завдання для «найпершого навчального класу» — утроби. Звісно, спогади про період життя в матці не можуть бути детальними і, як свідчить сьогоднішній стан науки, не залишаються на все життя, в чому нас переконують Сальвадор Далі та деякі терапевти, а зберігаються лише декілька тижнів.
III. Вразливий мозок ембріона в «безпечній» матці
III.1 Порушення розвитку мозку, спричинені середовищем
Ми забруднюємо навколоплідну рідину своїх дітей.
Під час вагітності та в перші роки після народження людський мозок розвивається з неймовірною швидкістю. У всіх зонах мозку та у всіх видах клітин ривки розвитку відбуваються в різні моменти часу. У цій фазі надзвичайно швидкого росту мозкові клітини є особливо чутливими до всякого роду впливів. Основу для нормального розвитку мозку становить достатнє живлення. Крім того, повинна добре працювати щитовидна залоза дитини, бо вона стимулює розвиток мозку. У цей період швидкого розвитку в цілому ним керує генетична схильність, а зокрема — активність нервових клітин. На останню впливає наявність харчування, хімічних речовин-посланців з інших мозкових клітин (нейротрансмітерів), речовин для росту та гормонів. У цей період статеві гормони дитини керують сексуальною диференціацією мозку. Речовини, які під час вагітності потрапляють до дитини через плаценту, наприклад речовини з довкілля, алкоголь, нікотин та інші засоби, що викликають залежність, чи медикаменти, які приймає мати, можуть порушити складний процес розвитку мозку.
На жаль, ми живемо в світі, де розвиток мозку 300 мільйонів дітей постійно зазнає шкоди через брак їжі. Це виливається не тільки в тривале зниження їхнього інтелектуального потенціалу, а й у підвищення ризику шизофренії, депресії чи асоціальної поведінки. Зокрема, це довело дослідження дітей, що народилися в голодні 1944—1945 роки в густонаселеному голландському районі Рандстад між Амстердамом і Роттердамом (див. розділ ІІІ.3, рис. 9). Ті самі проблеми виникають сьогодні й у нашому забезпеченому суспільстві, якщо порушується функціонування плаценти і дитина в утробі отримує недостатньо живлення та народжується з надто малою вагою. Брак живлення дитини в матці трапляється також внаслідок частого блювання у матері, дотримання суворої дієти задля контролю ваги або коли вона постить через Рамадан.
Крім того, у світі живуть 200 мільйонів людей, чиї діти зростають у середовищі, де бракує йоду. Такі регіони є у світі всюди, і в Нідерландах чи Німеччині також. Необхідні для нормального розвитку мозку гормони щитовидної залози можуть упоратися зі своїми завданнями лише тоді, коли в гормон включається достатня кількість йоду. Цей процес відбувається в щитовидній залозі. У гірських місцевостях йод вимивається із ґрунту дощовими водами. Тому в цих місцевостях виникає дефіцит йоду, який через погану роботу щитовидної залози викликає у дітей порушення розвитку мозку і внутрішнього вуха. У таких дітей щитовидна залоза занадто збільшена і відчайдушно намагається виділити з їжі кожну часточку йоду. У гіршому випадку через дефіцит йоду виникає так званий кретинізм: діти карликового зросту, глухі, з розумовим відставанням. Ендокринолог із Лейдена професор Керідо присвятив своє життя вивченню йододефіцитних регіонів у віддалених куточках світу. Його питання постійно дивували мене. Одного разу він зателефонував мені в п’ятницю ввечері та сказав: «Діку, чи не міг би ти завтра вранці роздобути для мене 16-міліметровий кінопроектор, мені треба виступати з доповіддю в Амстердамі». Так мені довелося побачити його новий фільм, у якому він на «Сессні» літав у новогвінейську долину Муліа, яка тоді ще була нідерландською колонією, і дізнатися про найактуальніші результати досліджень цієї експедиції. Близько 10 відсотків дітей у цій долині мали слабоумство, глухоту і страждали на тяжкі неврологічні захворювання. Керідо довів, що ці вади були спричинені дефіцитом йоду, і лікував хворих ін’єкціями водовмісної олії ліпіодолу. Раніше цю олію використовували як контрастний засіб для рентгенівських знімків легенів, хоча вона іноді пошкоджувала легеневу тканину. Проте ліпіодол виявився чудовим засобом для створення запасу йоду. Після того, як у Швейцарії почали додавати йод у кухонну сіль, там закрилися всі заклади для глухих. Такого роду порушення розвитку мені довелося спостерігати навіть вже у ХХІ столітті в Китаї у горах Аньхой. Жінка-кретинка із «зобом», величезною набряклою щитовидкою, змітала на купи листя в храмі. Коли мій товариш, професор із Чехії, запитав її, чи показувалась вона лікарю, то у відповідь почув тільки мукання, а мітла загрозливо махнула в наш бік.
Важкі метали також можуть
