Керуй гормонами щастя - Лоретта Граціано Брюнінг
Люди вчаться боротися без застосування фізичної сили. Дошкульні зауваження, судові позови, конкуренція (дружня і не зовсім) – усе це є ненасильницькими способами зустріти ситуацію, що ви її сприймаєте як загрозу, а не втікати від неї. Мозок продовжує оцінювати ризики від бою і його уникнення. Негативне мислення – це спосіб боротись із найменшими ризиками. Можна, нічим не ризикуючи, заявити: «Та всі вони недоумки». Також можна подумки протиставити себе всім чоловікам або всім жінкам, усім начальникам або всім заможним людям – або всім противникам глютену. Можна вибухати гнівними тирадами на адресу знаменитостей, коли вони з’являються на телеекрані. Можна лаяти міську владу. Коли ця дія знижує відчуття загрози, нехай хоча б на мить, приємні емоції створюють нейронний зв’язок. Наступного разу, коли людина відчує себе погано, цей нейронний зв’язок запропонує їй варіант дії. Звичайно, усе це відбувається несвідомо, але коли людина відчуває, що піддається нападкам, вона каже: «Та всі вони недоумки», і її стан покращується.
Конфлікт є невід’ємною частиною життя ссавця. У переважній більшості випадків тварини вирішують конфлікти між собою без фізичного насильства завдяки тому, що одна зі сторін уважає за краще ретируватися й уникнути травм та болю. При цьому на межі конфлікту вони перебувають постійно. Ми заплющуємо очі на цей факт і воліємо чути жалісливі історії про те, як тварини допомагають одне одному, але для тварин конфлікт – це норма. Коли під впливом загрози в них стимулюється синтез кортизолу, вони шукають спосіб забезпечити своє виживання.
Наприклад, сильні мавпи часто забирають їжу в слабших. Між ними не відбувається бійки, тому що більш слабкі особини здаються без бою, щоб уникнути подряпин та укусів. Здатися означає приректи себе на голод, слабкість і відсутність можливості залишити нащадків, тому мавпа завжди оцінює потенційні ризики. Битися – це великий ризик, тому що в природному середовищі отримані поранення нерідко виявляються фатальними, через них тварина буде не в змозі втекти від хижака. Мавпа може віддати перевагу залишитися голодною сьогодні, але бути цілою й неушкодженою і знайти собі їжу завтра. Хоча і завтра банан у неї теж можуть відібрати. Тож мавпі не залишається нічого іншого, як постійно шукати можливості, що допомогли б уникнути конфлікту. Якщо вона отримує банан, то почувається прекрасно.
Дещо про мозок ссавця…
Мавпа може віддати перевагу залишитися голодною сьогодні, але бути цілою й неушкодженою і знайти собі їжу завтра. Хоча і завтра банан у неї теж можуть відібрати. Тож мавпі не залишається нічого іншого, як постійно шукати можливості, що допомогли б уникнути конфлікту.
Вам може бути огидною ідея кривдити слабких. Але якщо бос навантажить вас додатковою роботою, цілком можливо, ви захочете знайти якогось безвідмовного колегу, щоб звалити все це на нього. Або, на свій подив, ви можете усвідомити, що зганяєте злість на беззахисному незнайомцеві, тому що не вистачило духу по-чоловічому поговорити з хамом-сусідом. За прогнозування наслідків відповідають лобові частки головного мозку. У приматів вони маленького розміру, а в людини – великі. Саме тому ми витрачаємо стільки часу, аналізуючи альтернативні сценарії замість битися. Але тільки-но людина приймає рішення не битися, вона опиняється в ролі тієї мавпи, якій здається, що на її банан знову хтось претендує. Негативне мислення полегшує ситуацію.
Утікти
Часто втеча є оптимальною стратегією виживання. Тварини добре це розуміють – постійно шукають шляхи для відступу та відмовляються заходити до закритих просторів. До того ж ця стратегія є ефективною не тільки для слабких тварин – сильні здатні тікати швидше за слабких.
Припинення загрози стимулює приємні почуття. Коли павіан лізе на дерево, рятуючись від переслідування лева, він почувається добре. Павіан не думає: «Куди котиться цей світ!» або «Завтра лев знову може повернутися». Він просто радий, що зараз йому вдалося уникнути небезпеки. Павіан ще більш щасливий, коли лев нарешті йде, тому що тепер може спуститися з дерева і задовольняти свої життєві потреби. Пам’ять про приємні відчуття змушує павіана в разі небезпеки шукати дерево.
Людина схильна уявляти далекі потенційні загрози замість турбуватися тільки про те, що дійсно може статися. Ми маємо унікальну здатність внутрішньо активувати нейронні ланцюжки, не чекаючи на дії зовнішнього подразника. З одного боку, це допомагає вчасно запобігти небезпеці, але з іншого – створює постійне відчуття загрози. Тому людина так активно шукає способи уникнути цієї загрози.
Перемикання уваги допомагає – воно не захищає від справжнього хижака, але в разі, коли продукцію кортизолу стимулювала внутрішня картинка, перериває цей синтез. Тому таким популярним є перемикання уваги різноманітного штибу, навіть коли воно веде до негативних наслідків.
Ще більше все ускладнює той факт, що кортизол залишається всередині організму протягом приблизно двох годин після його синтезу. Організм продовжує перебувати в стані повної бойової готовності, поки метаболізм гормону стресу не завершиться. Великий мозок продовжує шукати загрози, а як відомо, хто шукає, той завжди знайде. Людина потрапляє до замкнутого кола, доки не зробить щось, щоб це припинити. У більшості випадків вона шукає те, що допомагало їй у минулому, так само, як павіан шукає дерево. Якщо в минулому спрацьовувало негативне мислення, то воно активується. Роздратування з приводу того, що «світ котиться під три чорти», здатне відвернути думки людини від конкретної ситуації. Можливо, нарікання з приводу вселенських проблем мало нагадує втечу, але воно зміщує фокус уваги з найближчих персональних загроз.
Думка про те, що «зі світом щось негаразд», відволікає людину від болючих думок про те, що щось негаразд з її власним життям. З точки зору мозку ссавця, думки про глобальну кризу фактично рятують людину від небезпеки. Це покращує самопочуття.
Для великого мозку «тривожна кнопка» може спрацьовувати навіть унаслідок незначних сигналів. Начальник тільки підняв брову, а в його підлеглого вже щосили виробляється кортизол. Битися – не варіант. Бігти – не варіант.
