Керуй гормонами щастя - Лоретта Граціано Брюнінг
Наукові висновки
Лімбічна система забезпечує виживання за рахунок прагнення до ситуацій, під час яких стимулюється синтез гормонів щастя, і уникнення ситуацій, коли стимулюється синтез гормонів стресу.
• Гормони щастя (дофамін, серотонін, окситоцин й ендорфін) мотивують людину прагнути до ситуацій, під час яких відбувається їх синтез. Гормон стресу (кортизол) мотивують людину уникати ситуацій, що стимулюють його синтез.
• Гормони щастя не діють цілодобово. Їх синтез відбувається в той момент, коли людина отримує бажане. Потім їхній рівень падає, і людина змушена робити щось, щоб знову його підвищити.
• Нейрони з’єднуються під час виділення речовин усередині мозку. Це змушує людину прагнути до того, що в минулому стимулювало в неї підвищення рівня гормонів щастя, і уникати того, що стимулювало синтез кортизолу.
• Пріоритетне завдання для мозку – позбавлення від загрози. Усе, що привело до її зникнення в минулому, сприяє формуванню нейронних зв’язків, які викликають позитивні очікування щодо схожих сигналів у майбутньому.
• У головному мозку всіх ссавців синтезуються однакові хімічні сполуки, що ними керують ті самі його структури.
• У людини добре розвинена кора головного мозку, що дозволяє їй оперувати абстрактними поняттями, як-от слова. Лімбічна система не має жодної мови і не здатна пояснити словами, чому вона вмикає чи вимикає синтез гормонів.
• Негативне мислення приносить приємні емоції, коли сталі нейронні зв’язки співвідносять його з очікуванням синтезу гормонів щастя або з припиненням синтезу кортизолу.
• Мієлінова оболонка покриває нейрони, подібно ізоляційному матеріалу навколо електричного дроту, перетворюючи деякі нейронні зв’язки, на відміну від немієлінізованих, на супершвидкісні «автостради» для проходження електричних імпульсів (як оптоволокно порівняно з мідним дротом). Завдяки нейронним зв’язкам, що пройшли процес мієлінізації, в юності людина швидко розуміє, що для неї добре, а що ні. Процес розуміння прискорюється, коли інформація тече мієлінізованими каналами.
• Рух електричних імпульсів подібний до руху води в морі під час шторму – за напрямком найменшим опором. Електричні імпульси проходитимуть сталими нейронними ланцюжками, поки в людини не сформуються нові.
• Суб’єктність – усвідомлення, що людина здатна задовольнити власні життєві потреби, роблячи для цього відповідні дії. Реалістичні очікування – це розуміння, що винагорода може бути дуже непередбачуваною, а розчарування не становить загрози для виживання. Людина може обмежити своє негативне мислення і радіти активним діям на шляху до бажаного, замість нарікати, що все навколо не відповідає її очікуванням.
Розділ 2. Позитив від позбавлення загрозиУникнення загрози дуже приємно відчувати, до того ж воно мотивує повторити поведінку, що спричинила покращення настрою
Уникнення чи позбавлення від небезпеки – є прямим сигналом успішного виживання. Навряд чи може бути щось приємніше.
Під дією кортизолу людина почувається жахливо, тому вона згодна на все, аби лише припинити синтез гормону стресу в організмі. Прийнятна будь-яка стратегія – битися, бігти, завмерти на місці, підкоритися домінуванню, – що веде до позбавлення від небезпеки. (Підкорення соціальному домінуванню – характерна для ссавців стратегія, що дозволяє уникнути заподіяння шкоди.)
Негативне мислення є одним зі способів «битися, бігти, завмерти на місці, підкоритися домінуванню». Цей шлях мислення допомагає людині позбутися відчуття небезпеки і почуватися добре. На жаль, щоб насолоджуватися приємними відчуттями, доведеться постійно підтримувати всередині себе негативний настрій щодо навколишнього світу.
З цього розділу ви дізнаєтеся, як реактив нещастя викликає відчуття кризи та як формуються звички для полегшення перебігу цієї кризи. Іноді ці звички лише посилюють негативні почуття, але людина здатна впоратися з ними, коли розуміє механізм їх виникнення.
Задоволення від зниження рівня реактивів нещастя
Наш мозок розвивався у світі, що повнився небезпеками, а тому його завданням номер один було уникнути їх. Коли в організмі відбувається викид кортизолу, усе, що здатне знизити його рівень, сприймається як приємне відчуття. Відома реакція «бий або біжи» пригнічує синтез кортизолу, саме тому вона є настільки поширеною. Ми звикли сприймати цю реакцію негативно, але варто замислитися: чи не є це тією стратегією, яка допомагає всім ссавцям рятуватися від загрози. Тікати стрімголов або рішуче ринутися битися з ворогом набагато приємніше, ніж переживати жах та заклякнути перед обличчям загрози й нічого не робити.
Коли людина стикається із загрозою, то відчуває негайну потребу «щось зробити», щоб її позбутися. Кора головного мозку допомагає проаналізувати безліч деталей щодо потенційних варіантів. Людина усвідомлює, що і в стратегії «битися», і в стратегії «бігти» будуть наслідки. Кора головного мозку прораховує ці наслідки шляхом абстрактного відтворення кожної з цих стратегій. Негативне мислення – спосіб «бити чи бігти», не вчиняючи фізичних дій. Воно робить можливим бій без фізичної шкоди і втечу без переміщення в просторі. Прийнятне все, завдяки чому припиняються негативні переживання.
Нейронні зв’язки всередині мозку утворюються під дією гормонів, тому, коли через негативне мислення людина звільняється від неприємного відчуття, вона починає чекати на те, що отримає більше полегшення від сильнішого негативного мислення. Якщо людина відчуває хвилинне полегшення, коли каже собі «Вічно так відбувається!», то несвідомо програмує себе на те, щоб повторювати цю фразу знову і знову.
Як мозок конструює загрозу
Імовірно, ви чули вислів «Я відчуваю неприємності». Це дуже доречне нагадування про те, що інформацію щодо неприємнощів людина сприймає за допомогою органів чуття. Зебра відчуває загрозу, бо молекули, що передають запах лева, досягнувши її носа, активують нейрони, якими проходить електричний імпульс про необхідність синтезу кортизолу. Зебра не відчуває загрози через те, що в неї є когнітивна концепція, ніби її може зжерти сусід, який завжди буде жити з нею
