Керуй гормонами щастя - Лоретта Граціано Брюнінг
У кожного ссавця є рептильний мозок, оскільки процес еволюції завжди йде від простого до складного, ґрунтуючись на тому, що вже є. Людина успадкувала ті самі структури мозку, що допомагають ящірці вибирати між різними стратегіями виживання. У потиличній ділянці, де спинний мозок з’єднується з головним, розташовуються структури (мозочок, довгастий мозок і Вароліїв міст – так званий стовбур головного мозку), які попереджають нас про небезпеку і підказують, що робити, щоб залишитися живими. Цей рептильний мозок керує метаболічними функціями, як-от дихання і травлення, а також реагує на небезпеку. У рептилій є невеликий гіпокамп і гіпоталамус для обробки нових імпульсів і прийняття рішень на їхньому підґрунті. Гіпокамп та гіпоталамус людини влаштовані складніше і здатні обробляти більшу кількість імпульсів, але вони пов’язані зі стовбуром головного мозку так само, як і у ящірки. Крім того, у людини є величезний запас додаткових нейронів, котрі доставляють інформацію до рептильного мозку, що розташовується на перетині шляхів взаємодії вищих відділів мозку з тілом, щоб людина вчинила певні дії. Врешті-решт, увесь складний аналіз зводиться до варіантів «йти чи не йти». Людина може скільки завгодно будувати стратегії й оптимізувати їх, але в підсумку все зведеться до дій, що або допоможуть досягти бажаного, або дозволять уникнути небажаного результату.
Дещо про мозок рептилії…
Я шукаю загрози. Це завжди криза. Я біжу, а потім знаходжу наступну найближчу загрозу.
Мозок рептилії має погану репутацію. Людину вчать не піддаватися інстинктам, але неможливо просто взяти і вимкнути рептильний мозок. Він є підґрунтям нашої «операційної системи», то ж краще зрозуміти принцип його дії. Рептильний мозок постійно намагається захистити людину шляхом раннього виявлення небезпеки та її запобігання. При цьому в рептильного мозку дуже специфічне розуміння загроз. Він може викликати почуття, що ви помрете, якщо не викурите сигарету чи не з’їсте шматочок піци, або що негативне мислення захистить вас від болю. Ставлення рептильного мозку до негативного мислення не ґрунтується на складному соціально-економічному аналізі – воно базується на тих нейронних зв’язках, що сформувалися всередині вас у минулому.
Звичайно, людина не піддається кожному дивному імпульсу. Але водночас ці імпульси неможливо ігнорувати, оскільки рептильний мозок переконаний, що це питання життя і смерті. Якщо ж ігнорувати сигнал, цей відділ мозку ще інтенсивніше повторює: «Зроби щось! Зроби що-небудь!» Щоб знизити рівень кортизолу, потрібно задовольнити свою внутрішню рептилію.
Нехай це припиниться
Перший крок до зниження рівня кортизолу – це визначення загрози. Гормон стресу може попереджати як про внутрішню загрозу, наприклад про голод, так і про зовнішню, наприклад про хижака. Щоб знизити рівень кортизолу, для початку потрібно зрозуміти, чим був обумовлений його викид. Наприклад, низький рівень цукру в крові стимулює викид кортизолу, який припиняється, якщо щось з’їсти. Тому, коли ящірка відчуває болісне відчуття, яке ми називаємо голодом, вона шукає їжу. Однак коли ви торкаєтеся рукою гарячої плити, їжа ніяк не полегшить біль від опіку, так само, як вас не врятує від голоду уникнення гарячої плити. Щоб вижити, потрібно розуміти, чим викликаний викид кортизолу. Маленький мозок аналізує це за допомогою невеликої кількості нейронних зв’язків. У розвиненому мозку вищих ссавців настільки багато нейронних зв’язків, що може виявитися вельми непросто інтерпретувати своє відчуття «Зроби щось!». На щастя, у людини є ацетилхолін, який говорить: «А пам’ятаєш?..» – і адреналін, що каже: «Негайно!»
Ящірці вдається припинити синтез кортизолу, але неприємні відчуття незабаром знову повертаються. Коли перетравлення їжі закінчується, знову виникає відчуття голоду. Варто втекти від одного хижака, як з’являється інший. Мозок постійно перебуває в режимі пошуку наступної потенційної загрози. Маленький мозок фокусується на негайних загрозах: його не хвилюють завтрашній голод або мир із хижаками взагалі. Потужності його нейронних ланцюжків вистачає на пошук та уникнення негайних небезпек.
У рептилій теж є кора головного мозку, але вона дуже і дуже мала, а тому в них обмежена можливість до навчання – вони вчаться через свій біль. Коли ящірка відчуває кігті орла, викид кортизолу приводить до утворення нейронних зв’язків між усіма активними на ту мить нейронами. Якщо їй удасться пережити цю зустріч, то наступного разу вона швидше визначить загрозу, що насувається, оскільки вигляд та запах орла збудували всередині мозку нейронні зв’язки між активними нейронами. Досвід змінює нейронні ланцюжки, що відповідають за уникнення хижаків і були у ящірки від народження.
Ящірка не знає, хто такий орел. Вона просто уникає відчуттів, що стимулюють синтез кортизолу, а тому ховається до укриття, коли помічає тінь від орла. Спосіб життя ящірок не вимагає великої кількості нейронів. Ця стратегія виживання будується на тому, що нейрони спалюють багато «палива». Ефективна «операційна система» рептилії діє за рахунок уникнення неприємних відчуттів, але не ставить питання, чому вони виникли.
Соціальний біль
У рептилій немає соціального життя. Вони залишають рідну домівку одразу ж після народження і ризикують бути з’їденими власними батьками, якщо зроблять це недостатньо швидко. Вони позбавлені можливості навчатися в тих у старших, у них закладені лише базові навички виживання. Переважна кількість рептилії стає здобиччю хижаків ще до того часу, як досягне віку статевої зрілості. Виживання видів базується тільки на тому, що кожна доросла істота залишає багатотисячне потомство.
Ссавці не можуть собі такого дозволити, оскільки розвиток їхніх дитинчат набагато складніший, ніж у рептилій. Умовно кажучи, ссавці «складають усі яйця до одного кошика», і їхні гени можуть легко загинути. Для забезпечення виживання вони активно захищають своє потомство від хижаків, використовуючи міцні соціальні зв’язки.
Рептилії не відчувають соціального болю, бо їм не потрібно забезпечувати виживання інших рептилій. Вони терпіти не можуть перебувати поруч із родичами і
