Клянусь, я твій - Поліна Ендрі

Сонце за вікном вже починає сідати, граючи останніми відблисками на дахах будинків, місто поступово готується до сну, а ми з Кім розслаблені та задоволені смачною вечерею і червоним вином, ніяк не можемо відірватись одне від одного. Попередні півгодини ми були зайняті їжею. Щоправда, від вина Кім зовсім відмовилася, хоча я і знаю, що навіть вагітним можна випивати його невелику кількість. Весь вечір ми тільки й робили, що насолоджувались компанією одне одного. Втім, найближчим тижнем я її точно з обіймів не випущу. І сам нікуди не піду. Я ж обіцяв. 

А поки що я повільно, але вірно приходжу в себе від бійки (ребра все ж таки трохи поболюють), а Кім від нового статусу. Статусу моєї нареченої.

- Я сподіваюся, вона тобі до смаку, - простягнувши по столі руку, перебираю в долоні тонкі пальчики Кім, пробую обручку на дотик, вивчаю. – Якщо ні, ми можемо поміняти. Мені завжди здавалося, що дівчина сама краще знає, що їй потрібно, і може було б розумніше, якби ти була присутня в ювелірному і вибрала підходящу для себе каблучку, але тоді і весь сюрприз пропозиції втрачається... - я повільно підводжу голову, дивлячись на Кім. - Тобі подобається?

- Жартуєш? - Вона дивиться на мене з подивом. - Каблучка неймовірна. І коштує мабуть непомірно дорого...

Кім кидає на мене схвильований погляд, кусаючи губи. Я відпускаю її руку, ховаючи задоволену усмішку за легким покашлюванням і майже спустілим келихом. Нехай. Це не так важливо.

- Як Елайна відреагувала? - швидко переходжу на іншу тему, бо не дай Бог Кім дізнається справжню ціну каблучки. Вона ж з мене шкуру здере. Якщо звичайно не втратить свідомість від нечуваної кількості нулів у чеку...

– Я ще не розповіла їй.

- Справді? - я здивовано скидаю брову. - І навіть батькам? А як же емоції, які зазвичай так переповнюють дівчат, і прагнення якнайшвидше поділитися радісною звісткою з близькими?

Кім просто знизує плечима:

- Ну, я не звикла вихвалятися.

Я дивлюся на неї, ліниво витягаючи куточок губ. Так, саме це люблю у ній. І все інше також. Кожну, кожнісіньку дрібницю.

Я простягаю руку до неї, мовчки закликаючи до себе. Відчуваю, що трохи захмелів. Кім слухняно встає і вкладає свою долоню в мою. Я обережно тягну її до себе, змушуючи зупинитись між моїх розведених ніг. Я притягаю її ще ближче.

- Я вже давно зрозумів, що мені дісталася особлива дівчина, - кажу, із захопленням вдивляючись у вродливе обличчя. - Не така, як усі.

Повільно опускаю обличчя, огладжую її талію, щупаю живіт, задираю футболку і притискаюся до нього губами, залишаючи поцілунки, обпікаючи своїм диханням. Чую її переривчастий подих і чуттєві зітхання, думаючи тільки про те, щоб не затягнути її знову в спальню. Потім відсуваюсь.

Пальці продовжують утримувати за талію, огладжуючи витончені обриси. Дивлюся на неї знизу вгору, притягаю ще ближче, хоча здається ближче нікуди.

- Пам'ятаєш, як я колись хотів тобі купити найдорожчу прикрасу, але не міг... Ти не можеш цього пам'ятати, бо я не казав тобі. Так от, зараз, Кім, - прочищаю свій раптово охриплий голос, відчуваючи її ніжну долоню на своїй щоці, що плавно пестить і йде далі. - Ти навіть не уявляєш, що я готовий для тебе зробити. Покажи мені цим пальчиком на все, що захочеш, і я все тобі куплю. Я ювелірні магазини пачками готовий тобі дарувати, що там прикраси. Ти ж пам'ятаєш, як ми колись мріяли про будиночок біля озера? - серце пропускає удар. А ось і момент істини. - Я купив його, Кім. Для тебе.

Кімберлі застигає, наче фігура на постаменті. На кілька секунд у кімнаті дзвенить оглушлива тиша. Кім вражено прикриває долонькою губи. Вона здається здивованою, і це дорогого вартує.

- Це ти про той будиночок, де зараз живе твоя мати та Олівія?..

- Так, Кім, - я дивлюся на неї дуже серйозно. - Мама мені якось обмовилася про те, з яким захопленням ти про нього відгукувалася. Особливо тобі сподобався ставок і той блакитний водоспад... І я вирішив, що його куплю. Нехай це буде моїм весільним подарунком.

- Так, ставок і справді чарівний, - відповідає Кім збентежено і червоніє, відводячи очі. Пальчики її різко припиняють мене гладити, остаточно виплутавшись з мого волосся, через що я ледве стримую порив повернути їх назад. - Стривай, а як же твоя мати? А Олівія? - Запитує, округляючи очі, в її погляді я бачу маленький відтінок страху.

Хвилюється, маленька моя кохана дівчинка. Я посміхаюся і нахиляюся, цілуючи ніжну долоню, а потім стискаю у своїй.

– Кім. Не хвилюйся, Кім. Вони житимуть тут, у цьому будинку. А ми з тобою переїдемо в інший, ближче до моєї компанії та журналістського центру. Ти ж не думаєш, що я збираюся замкнути тебе вдома одну з дитиною? Олівія час від часу гостюватиме. А іноді ми можемо всі разом вибиратися до лісового будиночка зі ставком. Ну, чи тільки ми вдвох... Я вже домовився з мамою, вона не проти. Ще до речі, вона обіцяла, що сидітиме з дитиною, якщо ти захочеш вийти на роботу.

Я бачу, як вона повільно і приголомшено відходить від отриманої інформації. Нарешті вона видихає зібране в легенях повітря, з легким докором хитаючи головою.

- Знову за моєю спиною все вирішуєш, а говорив більше ніяких секретів, - жартівливо журить мене Кім.

- Я чоловік, Кім. А кожен чоловік повинен приймати рішення, які йтимуть на благо його сім'ї.

Тут Кім нахиляється до мене, посміхаючись, і обіймає мене за шию.

- І все-таки мені дістався справжній чоловік, - кокетливо вимовляє вона.

Я різко припечатую її до себе.

- А хіба у вас були сумніви, місіс Тернер? - млосно шепочу в бажані губи.

Я бачу, як вона різко вдихає, як моментально округляються її очі. Кім обеззброєна і це видно. Шах і мат вам усім, - ти моя, Кім Вільямс, хто б що не казав. І сьогодні ти на це добровільно підписалась. Пора вже визнати, ти мій головний козир, ти моє серце та мої очі. Ти програла, здавшись мені без бою... Хоча, якщо вже бути зовсім відвертими, програвших тут немає. Ми обидвоє виграли це життя.