Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн

- Йди геть, нечистий! - заволав Геррі. - Допоможіть!

***

- Елері! - схвильований голос Дорайна привів мене до тями. Я сіпнулася, схопила ротом повітря, ніби виринула з-під води й часто заморгала. Демон вдивлявся в моє обличчя, міцно тримаючи за плечі. Він був на відстані долоні, і я розгублено завмерла, розуміючи, що в якийсь момент несвідомо схопилася рукою за піджак ректора. Мене знову огорнув запах сандалу та чоловіка.

- Слухай, демоне, ти мені все більше подобаєшся! - зненацька весело заявив Геррі. Від його вигуку я схаменулась і зробила швидкий крок назад. Дорайн відпустив мене й одвернувся.

- Можна знищувати, - сказала я. Демон не відповів, лише вдивився в заклинання, і плетіння почало плавитися, його обриси витончилися, поки не перетворилися на пилюку, а потім і вона розвіялася.

- Що ви дізналися?

Я переповіла першу частину бачення. Чомусь вирішила не говорити про те, де захований амулет. Хоча сама вже розуміла, що саме цей момент цікавив Йозефа та того, для кого він намагався розвідати інформацію. Останній точно був, адже моєму чоловікові ніякого толку від амулету, що дозволяє створювати необмежену кількість вартових, немає.

Дорайн задумливо схилив голову до плеча, роздумуючи над отриманою інформацією.

- За раз демон може створити одного вартового, - неквапливо промовив він. - Охоронці харчуються нашою енергією безперервно і тому створення навіть двох одночасно може поставити під загрозу життя демона. Я чув, що багато хто намагався створити щось подібне, але про жодний успішний випадок не йшлося. Думаю, що і цей артефакт є черговою вигадкою.

- Це не скасовує того, що хтось шукав рубін, - я знизала плечима. - Саме на нього було націлено пошукове заклинання.

- Значить, це був демон, якому потрібно більше влади, а, може, й армія вартових. Для чого?

Здогад наздогнав нас одночасно. Очі демона хижо звузилися, а я насупилась.

- Аргал, - чи то спитав, чи викрив незнайомого мені сановника Дорайн.

– У нас немає доказів, – тихо нагадала я.

- Потрібно буде поговорити з тим… постійно забуваю, як ви його називали. З Міністерства внутрішніх справ.

- Йозеф ат Фаторі, - сказала я, відчувши, як від цього імені по спині пробіг холодок. Обхопила себе руками за плечі. Демон скосив на мене очі:

- Ходімо, Елері, у підвалі дуже сиро.

У коридорі я зупинилася і рішуче стягнула з руки золотий браслет. Страж незрозуміло глянув на мене, але я простягла його господареві. Той секунду просто дивився на вартового, потім мовчки його прийняв. На цьому ми розійшлися у різні боки.