Ниті кохання - Софія Вітерець
– Ну як тобі?– після вистави Артур був аж надто бадьорим, але все ж трішки засмученим.
– Тобто як тобі?– навіть не знала про що коханий запитує – любовні сцени Міли й Тадеуша чи саму виставу від аматорів, яку я спокійнісінько проспала.
– Ну Міла й Тадеуш ніби стали ближчими. Звісно, я не очікував, що їм дістануться такі ролі, але хто ж знав. Я востаннє в театрі був взагалі ще у школі й в Америці, тож геть не розбираюся в українському театральному мистецтві.
– То це ти нам влаштував цю виставу?– спершу здивовано вирячилася на нього, а потім розсміялася. – Ну то що, допомогло?
– Не впевнений,– ніяково зарився рукою у волосся.– Хто ж знав, що це їх носварить ще більше. Все ж вони надто різні...
– Хіба ти ніколи не чув, що протилежності притягуються?- посміхнулася, змірюючи прищурливим поглядом нареченого.
– Та чув, але щось цього разу пішло не так...
– Ех...сваха ж ти наша...
Йшла поруч з дещо понурим Артуром і конкретно так задумалася. Він бо ж має рацію, є щось в наших друзях таке, що немов каже, що ці двоє мають бути разом. От наче ті ж ниті кохання вже написали для них спільний сценарій і не тому, що вони будуть побічними персонажами чиєїсь картини.
Чому ж переконана в цьому на всі сто? Ну бо тому, що сама історія їх знайомства з Мілиних вуст вже звучала ніби повноцінна історія кохання. Єдина проблемка те, що вони незлюбили одне одного. А все чому? Бо Тадеуш просто підставив Мілу.
Як же все починалося? Скажу лише, що то було давненько. Років чотири тому, коли до компанії прийшла молоденька працівниця Міла, до неї ж прийшов і Тадеуш. Подруга на практику, а невгамовний колега вирішив, що якщо знайде роботу, то зможе так вивчити простіше українську мову. Тому обрав щось найпростіше й не заморочливе.
То звісно, поєднуючи історії цих двох, яких, на диво, встигла наслухатися чимало саме в Трускавці. Й не дивно, що Артур почав зводити цих двох. Всі вуха нам прогуділи своїми спільними веселими митями. Але я зараз не про це.
Перші дні на роботі були тяжкими для обох. Мілі, хоч як це не дивно, тяжко було влитися в колектив, а Тадеуш же був душею компанії, але без знання мови. От колеги й вирішили допомогти одне одному. Хто ж знав, що це потягне дещо значно більше.
Рік минув і Тадеуш вже мало не щебетав українською, а Міла стала найбалакучішою бджілочкою офісного вулика. Проте навіть вони прямо так і не розповіли, що ще крилося за кадром.
Довелося складати пазл і він мені геть не подобався. Точніше ні, я була шокована, але досить приємно вражена. Виявлється подруга якось усвідомила, що Тадеуш має бути чимось більшим у її житті й погнала за ним у гори. Знайшла його там, все розповіла, а те миршаве просто втекло. І заради чого - зробити фото, які пізніше і втратив.
Ось така от історійка. Але з тих пір і почалася ворожнеча, підколювання, глузування, які з кожним днем все віддаляли наших акторчиків. Єдине, що поєднало - театр, але очевидно й це було ненадовго...
