Виграй мене - Ольга Манілова

— Чудовий готель, де двері можна замкнути зовні, — розбито похитує він головою, а потім просто припечатує мене пронизливим поглядом з-під лоба. — Я розбуджу тебе перед обідом. Спати тихо й мирно. До вікна не підходити.

— А що як пожежа?! — кидаюся я до дверей, які цей деспот зачиняє перед моїм носом. — Якщо повінь?! Це... проти заходів безпеки, Кувалда!

Я здригаюся, коли лунає його глухий голос, бо була впевнена, що деспот уже вирушив поновлювати запаси чарівності та гніву за допомогою свіжого сну.

— Я перебуватиму за сусідньою стіною, Настя. І тільки спробуй розбудити мене завчасно через дрібницю. Тільки спробуй, верещака.

Спочатку принципово підходжу до вікна й оглядаю околиці, а перед тим як залізти в ліжко, все-таки зачиняю двері на внутрішній замок.

Вийти я не зможу, але й ніхто не зможе зайти без дозволу.

Дикий крик ледь не обриває мені барабанну перетинку і я прокидаюся в непроглядній темряві, о Боже, о Господи, де я?...

Намагаюся вибратися на світло, і виявляється — це ж кричу я, а на обличчя мені щойно впала подушка.

Намагаюся зрозуміти чи це сон, чи вже дійсність, бо уві сні у мене під повіками все було випалено, і замість крові по венах вирував тільки страх, страх, як же страшно!..

Десь у кімнаті гримить голос, я намагаюся вгамувати тремтіння в руках і ногах, і щойно я намагаюся погладити власне горло, яке саднить усередині, то...

... двері гуркочуть, їхні окремі шматки приземляються в номері, а несамовитий голос Кувалди, виявляється, кликав мене не всередині кімнати, а зовні.