Наречена для дракона - Марія Люта
Я змахнула краплі поту зі свого чола. Як же все складно! Людина з драконом билися пару хвилин, мені знадобилося кілька годин, щоб у всьому розібратися. Начебто вже повернувся Дарк, а потім приходив лорд Лей. Але я їх не бачила та не чула. Лише відчувала краєчком свідомості. Робота зі стародавніми заклинаннями повністю поглинула мене.
Отже, між тими двома кипів бій. Але цей слід - це заклинання зцілення. Мабуть, дракон застосував його... до людини. Та не може бути того! І все ж таки так воно і було. А потім... Потім слідував десяток атакуючих людських заклинань, розташованих на одному рівні.
Як же так? Виходить, що коли дракон почав лікувати свого супротивника, на нього раптово напали інші маги – вони не були зацікавлені у примиренні, їм потрібна була жертва. Усі вони були людьми і всі атакували одночасно. Весь навколишній кам'яний хаос був наслідком цього найсильнішого магічного удару.
Дракон ще бився, але спільна атака магів, схоже, дуже послабила його. Сліди його атакуючих заклять зустрічалися дедалі рідше, він усе більше оборонявся. Потім...
Проклятий Урх! Невже це заклинання Первозданного полум'я!? Десять магів разом атакували дракона найсильнішим бойовим закляттям, відомим у наш час! Після цього відбитки магії дракона не зустрічалися. Він був мертвий.
Я судомно зітхнула. Мене кинуло в піт, я немов сама все побачила на власні очі: як двоє сваряться, їхня сварка переростає в магічний поєдинок, але все ж таки вони миряться. І в цей момент на полі бою виникають десять людських магів і знищують дракона.
Здавалося б, на цьому все має закінчитися, але було ще одне смертельне заклинання, спрямоване на ту першу людину. Він навіть не захищався, мабуть, зовсім не чекаючи атаки від своїх. Далі було кілька відбитків слабких очищувальних заклинань; ці відтиски були ледь помітні, тому я не могла точно визначити призначення кожного з них. Але це й не потрібно: і так було ясно, що десять магів підчищали сліди свого злочину. Вони вбили дракона. А потім убили і свою людину. Навіщо? Про це я вже точно не могла судити. Можливо, щоб не залишати свідка. Або ж вони хотіли звинуватити в смерті тієї людини дракона. Мовляв, дракон вбив підданого Арати, а маги вже добили дракона.
Що було далі? Загір'я ввело війська. Але не воно почало війну. Війну розпочала Арата.
Я стомлено впала на землю і притулилася спиною до скелі. Зараз над цією невеликою галявиною жеврів світанок. І йшов дощ. Справжня злива.
Мені не було холодно. Я була закутана у плащ Габріеля. Сам же чоловік сидів неподалік від мене і дивився на хмарне небо. Великі краплі дощу стікали по його обличчі, але він, здавалося, їх не помічав.
Я підійшла до Ректора і сіла поруч із ним, накриваючи його полою плаща.
- Ти все побачила, - чи запитав, чи констатував він.
Я мовчки кивнула. Я не була готова говорити вголос, а тим більше щось обговорювати. Мені потрібен був час, щоб повернутися в стару реальність, але вже маючи нові знання.
- Замерзла?
Я заперечливо похитала головою.
- Тоді давай зустрінемо світанок. Вже лишилося зовсім недовго.
Габріель мав рацію: світило з'явилось за десяток хвилин. Я дивилася, як сходило сонце і відчувала, як разом з ним щось вмирає в мені, а на тому місці народжуся нова я. Цей день змінив мене. Я подорослішала на років п'ять, махом позбувшись багатьох ілюзій, помилок і рожевих мрій, властивих юності. Не всіх, звісно, ще щось залишилося. Але я більше не буду колишньою. І світ довкола теж колишнім не буде. На нього чекали великі потрясіння, і я маю бути до них готовою.
Дорогі читачі!
Починається найцікавіше ;)
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно