Коли вибір лише один - Єва Басіста

- Добре,- підводила очі чорним олівцем, який ніяк не хотів профарбовувати невеличку відстань між віями та стрілкою.

Після цього я ще хвилин десять доводила свою зовнішність до бажаного, а потім взялася до п'ятки, яку вчора мені натерли туфлі. Стан вона мала не найкращий. Я знову продезінфікувала рану та наліпила пластир. Тепер можна взувати балетки та йти на роботу.

На дворі вже закінчився дощ, але було досі хмарно та прохолодно. Я швидкими кроками віддалялася від будинку, поки під ноги не потрапили вони - ромашки. Моє тіло зупинилося. Якось шкода стало їх. Вони лежали у воді та тягнули з неї життя. Руки потягнулися їх зібрати назад, але я переступила через них. Треба йти далі. Це минуле…

На вході біля офісу я зустріла Ілону. Ця русява дівчина, побачивши мене усміхнулася та швидко сховала у сумку якусь маленьку коробку.

- Привіт, - сказала я до неї. - Щось ти сьогодні світишся від щастя. Що з тобою сталося? Невже лотерею виграла?

Дівчина ще загадковіше всміхнулася. Я знала, що вона мені повідомить причину свого гарного настрою, адже ми були в дуже гарних відносинах. Можна навіть стверджувати, що фактично друзі.

- Іван, - зашарілася вона та витягла ту коробку, яку заховала. - Він мені подарував...

Мої очі побачили золоті сережки з червоними рубінами. Цей ювелірний виріб був гарний, але та людина, яка презентувала Ілоні - жахлива.

- Вони чудові, але ти здуріла. Іван покидьок....

- Я знаю, але він так ходить за мною, говорить такі приємні слова....

- Ілоно... Він тебе затягне до ліжка, виконає свою втіху та кине.

- Зоє, ну чому ти така зла? А якщо я його єдина? Можливо він змінився?

- Можливо, - погодилася я, бо бачила стан Ілони. Дівка втратила голову, і зараз ти їй нічого не доведеш. Звісно не хочеться, щоб потім вона через тиждень заливалася слізьми, але зараз моя правда тільки розізлить її. Надіюся, що вона схаменеться, адже сама знає, який синок нашого начальника бабій.

- Скажи щось, - зиркнула на мене русява.

- Ходімо працювати, бо зараз ще запізнимося та будемо мати від Миколи Валентиновича догану.

- Твоя правда, - відказала дівчина.