💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Любовні романи » Час бою (болю) - Соломія Даймонд

Час бою (болю) - Соломія Даймонд

Читаємо онлайн Час бою (болю) - Соломія Даймонд
8 глава

*Аліна 

Відчуття невагомості змушує мене розплющити повіки. Спочатку мені здалося, що я літаю у сні, а потім у мене виникли якісь підозри. Світло від ліхтаря стало черговим доказом того, що все це реальність. Давид ніс мене на руках у бік будинку, де ми з ним жили останні декілька днів.  

Я прокашлялася, щоб хоч якось привернути увагу хлопця, який в цей момент так впевнено крокував у бік дверей. Мене дивував той факт, що він так швидко й легко долав дистанцію, неначе я була легка як пір’їна. Ніхто й ніколи раніше не носив мене на руках. В обіймах Білінського я почувала себе так добре й комфортно, що на мить мені навіть не захотілося спускатися на землю. 

— Оу... Ти прокинулася? — Він зам’явся, посиливши хватку на моїх колінах. Мені здалося, чи я помітила суміш розчарування та розгубленості в його очах? — Зможеш сама йти? — У цьому питанні й сенсу не було. Здається, комусь також подобалися ці дотики. Це дивно чи ні? Правильно чи ні? Доречно чи ні? Черговий перелік запитань, що залишиться без відповіді.  

— Так, — відповідаю, щоб не зробити цей момент ще більш незручним. Давид киває й обережно опускає мене на землю, притримуючи за талію.  

— Ти так солодко спала, що я вирішив тебе не будити, — зізнався він, легко посміхаючись. Це й мої вуста змусило розплистися у легкій посмішці.  

— Сил практично не залишилося після пережитого, тому я й заснула. — От би сон міг розв’язати всі мої проблеми. Тоді б у цьому світі було набагато легше жити, хіба не так? 

— Розумію, сам вже з ніг валюс... — Він не встигає закінчити, бо позіхає. Це неначе підтвердження того, що він не менш сонний, ніж я.  

— Ти ще з дитинства був жайворонком, — пригадала я.  

Коли ми жили в дитячому будинку, то Святослав завжди дивувався тому, що Давид встає швидше за нього і є таким бадьорим зранку. Пам’ятаю, як зранку дивилася через вікно в сад, де Білінський займався спортом.  

— А ти совою, — додав він, відкриваючи двері.  

Я сперлася спиною до холодних дверей, віддаючись на поталу темряві. Мої щоки та ніс пощипував мороз. Погляд зупинився на яскравих відбитках, що красувалися на плитці. Місяць яскраво світив на вітраж і внаслідок цього виникали химерні узори. Не вірилося, що зі звичайних різноколірних шматків скла може вийти таке чудо.  

— Ми можемо милуватися ним аж до ранку, але здається хтось хотів спатки, — нагадав про свою присутність Давид. 

Ми мовчки піднялися на потрібний нам поверх. Подумки я рахувала сходинки, щоб бодай чимось себе зайняти. Як тільки ми з Білінським залишалися наодинці, то я відчувала себе ніяково.  

— Проходь. — Він чемно пропустив мене всередину.  

Поки хлопець займався шнурівками на своєму взутті, я швидко пробралася на кухню. Мені аж живіт скрутило, коли я побачила пакет зі свіжими фруктами. Однак, навіть не вони привернули мою увагу, а фруктові льоди, які Давид приніс для мене зранку. Я так довго чекала моменту, щоб ними поласувати й ось нарешті він настав.  

— Стояти! — Білінський різко увімкнув у кімнаті світло й спрямував на мене свій прискіпливий погляд. Я міцніше стиснула пакет зі смаколиками й сховала за своєю спиною. Трясця! А все ж так добре починалося... — Що там у тебе?  

Він ступив кров вперед, а я — назад. Внаслідок цього я опинилася притиснутою до кухонної стільниці. Це фіаско. 

— Нічого важливого, — збрехала я. Зазвичай я була слухняною дівчинкою, яка не любила брехню, але не цього разу. Бажання посмакувати улюбленими ласощами з дитинства було набагато сильніше, ніж прагнення сказати правду.  

— Аліно, це заради твого блага. — Він потягнувся до пакета, а я закам’яніла неначе статуя.  

Усвідомлення того, що я безліч разів чула цю фразу з вуст мого брата, було таким болючим. Я здалася й відпустила торбинку з фруктовими льодами. Важко зітхнувши, я опустила голову. Життя без Свята схоже на боротьбу з самим собою. Схоже на те, що я програю.  

— Я йду спати, — різко відповіла, намагаючись обійти хлопця. У моїй голові вже був чіткий план. Я мала на меті замкнутися в ванній кімнаті, включити кран і надіятися, що вода заглушить потік моїх сліз.

— Що трапилося? Ще мить тому у твоїх очах був запал, який свідчив про те, що ти готова битися за ці солодощі до останнього. — Це й справді було так. Однак, мій запал погаснув так швидко, як сірник під час сильного вітру.  

— Я просто втомилася. — Єдине, що мене втомило — це чергова брехня, що лунала з моїх вуст. Скільком ще людям мені доведеться сказати, що зі мною все гаразд, хоча це насправді геть не так?  

— Не закривайся від мене, чуєш? — Давид огорнув долонями моє лице, ніжно проводячи великими пальцями по моїх щоках. Легкий теплий доторк був схожий на масаж. — Ти можеш поділитися зі мною всім, що тебе тривожить. Чому твій настрій так різко змінився?  

— “Аліно, це заради твого блага...”, — повторила я, намагаючись ігнорувати цей щем у серці. — Брат часто повторював цю фразу. Це мене засмутило.  

У такі моменти я проводила асоціації. Зараз я була схожа на оголений вразливий нерв. Проте, я знала, що Давид не буде сміятися чи засуджувати мене. Це лише фраза, але слова інколи можуть ранити навіть більше, ніж вчинки. 

— Гаразд, я більше не буду так казати у твоїй присутності, але тобі треба бути готовою до того, що будь-хто інший може так сказати. Та й... Звички, фрази, жести Святослава ти помічатимеш в інших людей. Це викликатиме у тебе тугу за ним, але з часом буде легше. — Давид забрав руки й опустився на стілець. Втома читалася в кожній клітинці його тіла. Ще і я змусила його сьогодні нервувати своїм раптовим зникненням.  

— У тебе теж так було з мамою? — запитала я, сідаючи напроти. Мені вже не хотілося спати, тому я вирішила продовжити нашу розмову.  

Подумки я повернулася в той момент, коли Білінський вперше з’явився на порозі дитячого будинку. Після цього він з’являвся там неначе вперше ще чотири чи п’ять разів. На відміну від мене та Свята у Давида була мати.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Відгуки про книгу Час бою (болю) - Соломія Даймонд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: