Непокірний трофей - Олена Гуйда

 - Що?  - на її обличчі з'явився подив.  - Хто тобі сказав таке?

 - Я не сліпа!  - накинула на плечі сукня.  - Бачу, що відбувається навколо!  Вони вторглися в наші землі і змели все на своєму шляху!

 - Але ж це наші воїни напали першими!  - подруга похитала головою.  - Першими пішли в бій!

 Що?  З чого вона це взяла?!

 - А їм потрібно було скласти зброю і здатися ?!  - не стримавшись, я закричала у відповідь.  - Тобіас скоро буде тут з нашими союзниками, я впевнена.  Вони повернуть місто!  Скоро все стане, як і раніше...

 Мої слова потонули в гучному добре знайомому звуці сигнальних труб.  Серце забилось швидше.  Тут же кинулася до вікна, сподіваючись, що зможу розгледіти гостей, що з'явилися до Вигнанця.

 Звісилась через підвіконня і спрямувала погляд у бік відчинених центральних воріт.  Нічого не видно!  Але там безумовно щось відбувалося... Варвари помітно напружилися, було чути якісь різкі слова чужою мовою.  А слідом погляд вичепив яскраву білу пляму.  Білий прапор!  І поруч з цим прапором на вітрі розвівався герб Елехорії.