Попелюшка навпаки - Галина Курдюмова

Зараз я змахну рукою і все владнається. Я зможу у тілі Ліліани стати щасливою разом із принцом. Сестра у тілі Кароліни вийде за свого коханого рудого герцога. Навіть Барбара замість покарання поїде за моря, щоб стати дружиною сина імператора Рихтійських остовів. Здається, все ідеально. Але ж залишається дві людини, яким стати щасливими, здавалось би, не судилося. І я не я буду, якщо не спробую їм допомогти. Ось така з мене «злодійка».

Ох, як же незручно у чоловічому тілі! Важке, об’ємне, напружене… І там напружене! О! Не думати про це! Затримаюсь я у ньому ненадовго. Мені вдалось з певними зусиллями підняти голову і оглядітись.

Його Величність Луїс Другий з переляканим виглядом схилявся наді мною, простягаючи руки.

Ліліана в тілі Кароліни сиділа прямо на підлозі і тихо плакала.

Герцогиня Ахтонська якраз підводила до нас принца у тілі Ліліани. Ходити у жіночих черевичках на високих підборах, та ще й кришталевих, та ще й на три розміри більших, ніж потрібно, йому зовсім не вдавалося. Тому він повиснув на плечі у відьми і тягнув ноги, шкрябаючи каблуками паркет, спотикаючись і хитаючись з боку на бік.

Побачивши власне тіло на підлозі, злякано відсахнувся назад, скривився і жалібно попрохав леді Жаннет:

- Що відбувається? Допоможіть…

- Кароліно! Ти тут? - голосно запитала герцогиня.

- Тут, - навіть язиком важко повертати.

- Я привела принца. Ти повинна якимось чином вибити його з тіла Ліліани і повернути до власного!

- Леді Жаннет. Все буде так, але спочатку зробіть те, що я скажу. Прошу.

- Що саме, дівчинко?

- Зніміть чари з короля. Він має бачити, що відбувається.

- Ще чого придумала? Мало того, що принц дізнався про мене? Тепер з цим доведеться щось робити. На вогнище чи на плаху я не збираюсь!..

- Якщо буде потреба - напоїте зіллям забуття і принца, і короля.

- Що? - озвався Рауль. - Чим? Я не хочу!..

- Леді Жаннет, послухайте мене.

- Добре. Не знаю, що ти задумала, дівчинко, та зілля забуття нам точно знадобиться.

Герцогиня глянула на монарха сумним поглядом і обережно торкнулась його плеча. Король одразу відмер і почав мене обіймати:

- Синку! Рауле! Ти живий! Коли ти втратив свідомість - я так перелякався… Боявся, що з тобою щось трапилось… Яке щастя!..

- Я не Рауль, - пробуркотіла я, намагаючись зладнати з голосом. - Я - Кароліна.

- Що ти таке говориш, синку?!

- Я не ваш син, я - Кароліна де Пар-Кет. І можу це довести. Нещодавно ви підходили до мене, щоб сказати, що, за ствердженням Оракула, донька барона де Пар-Кет - найкраща партія для принца.

- О! - відсахнувся король. - А… де ж тоді мій Рауль?!

- Я тут, тату! - видавивши криву посмішку принц помахав батькові рукою.

- Що за маячня! І чому усі застигли? - шокований монарх переводив погляд з одного на другого.

- Заспокойтесь, Ваша Величносте, - я піднялась на ліктях, щоб краще бачити оточуючих. - Усе зараз поясню. В загальних рисах. Якщо копнути глибше, то я не Кароліна.

- А хто?!

- Ліліана. Злі чари переносять мене з тіла у тіло, щоб не дозволити вийти заміж за принца. Злі чари усе це наробили, зачарували усіх, зупинили час в усьому палаці, хотіли усіх погубити. Хтось недобрий бажав зла Вашій Величності. Але ось ця добра фея, леді Жаннет, ризикуючи власним життям вступила у бій і знищила злого чарівника. Тепер їй залишилося повернути усі душі до власних тіл і зняти чари сну з гостей.

- Фей не існує! - вигукнув Луїс Другий.

- Одна з них перед вами.

Король перевів шокований погляд на герцогиню, яка й сама виглядала не менш шокованою моїми фантазіями.

Ох, сподіваюсь, це остання брехня, якою мені доведеться скористатися.

- Жаннет? - стиха мовив монарх.