Попелюшка навпаки - Галина Курдюмова

Ясно, що усі очі були спрямовані на прибулих.

Чоловіки виглядали розгубленими. Рудий герцог раз за разом пальцями прочісував своє густе волосся, через що воно вже стирчало, мов голочки у їжака, а принц зблід, немов перетворився на привида. Погляди, кинуті на мене, говорили самі за себе. Обоє ошелешені почутим, але чи повірили? Чи згодились на нашу з Лілі пропозицію?

Я перевела запитальний погляд на сестру. Та виглядала змореною та змарнілою, але посміхнулась куточком губ і кивнула. Слід розцінювати це, як добрий знак?

Рауль, ніби поколивавшись, узяв за руку Ліліану і повів її до батька.

- Ваша Величносте! Маю оголосити прийняте мою рішення. Я збираюсь зробити пропозицію леді Ліліані де Пар-Кет.

І обоє вклонилися.

По залі пролетіло здивоване «ох».

Луїс Другий закляк. Кинув погляд на мене, потім на барона Жана та баронесу Антуанетту (вітчим якраз підхопив маман, яку почуте буквально звалило з ніг). Взагалі-то король, як він сам казав, вболівав за мене, але безпека країни над усе. Тому він сковтнув і кивнув:

- Дозволяю, сину. Це гідний вибір.

Рауль кинув на мене зацькований погляд (я схвально кивнула), опустився перед Попелюшкою на одне коліно:

- Леді Ліліано, прошу прийняти мою руку, серце і ось це, - з цими словами принц відкрив оксамитову коробочку, дістав з неї шикарну обручку і надів дівчині на палець.

Завжди блідаа сестра зашарілася і вимовила ледве чутно:

- Я згодна.

По залі пролетіло полегшене зітхання: війни не буде.

Але тут рудий герцог рішуче наблизився, ухопив мене за руку і повернувся до короля:

- Ваша Величносте! Прошу вашої милості - дозволу прохати руки леді Кароліни де Пар-Кет!

Очі у короля плавно полізли на лоба. Він кинув погляд на Зязю, що спостерігав за подіями, які розгорталися, незворушно склавши руки на грудях і явно отримуючи задоволення. Потім гнівно звів брови, дивлячись на прохача.

- Я завжди добре ставився до тебе, Себастьяне. Майже як до рідного сина. Але зараз ти повинен зрозуміти, що твоє прохання виконати неможливо. Ти запізнився. Наш шановний гість Зязя Рихт Неперевершений вже оголосив свій вибір…

- Я передумав, - озвався цесаревич. - Нехай герцог робить пропозицію леді Кароліні.

- Ух! - колективне.

Шокований король перевів погляд на рудого і кивнув:

- Дозволяю.

- Леді Кароліно, - Себастьян опустився переді мною на коліно і дістав точно таку коробочку, як була у Рауля, - прошу прийняти мою руку, серце і це кільце, як знак нашого вічного союзу.

- Приймаю, - прошепотіла я, підставляючи пальця.

Обручка виявилась точною копією тієї, що принц надів на руку сестри.

- У нас сьогодні незабутній день, - мовив Його Величність Луїс Другий. - Утворилося дві щасливі пари…

- Три, - перебив його Зязя.

Широкими кроками пройшов він залою і вивів за руку леді Барбару, яку досі ніхто й не помічав. Вона була у сукні ніжного персикового кольору, з розпущеним волоссям, така схвильована і зворушлива. Коли б не знала, на що вона здатна, ніколи не подумала б про неї лихого.

Дозволу у короля цесаревич не прохав, бо це ж не його король.

- Леді Барбаро, будь моєю дружиною!

- О, так! - вміла актриса хитнулася і Зязі довелось її підтримати.

Він витяг з кишені масивний перстень з крупним червоним каменем, схоже, рубіном, у розсипу дрібних діамантів і надів на палець обраниці.

- Ура! - заплескали у долоні присутні.

Тут до зали залетів якийсь незнайомий чоловік у чорному вбранні. Чіткими кроками рушив він залою і зупинився перед королем.

- Ваша Величносте, ви наказали доповісти вам одразу, як тільки стане відомо, хто стоїть за замахом на сестер де Пар-Кет на мостові коло водоспадів! Це леді Барбара де Грін!

- Ах!

Деякі леді почали втрачати свідомість.

- Пізно, - скривився Луїс Другий. - Леді Барбара де Грін вже не  є нашою підданою. Тепер вона - наречена цесаревича Рихтійських островів. Йому і вирішувати її долю.

Барбара злякано притулилася до Зязі Неперевершеного. Той заспокійливо погладив її по білявому волоссячку:

- Злочини, скоєні в одній країні, не мають значення в іншій. Не хвилюйся, люба, це нічого не міняє.

Колективне: фух!

Нарешті, здається, усе владналося. Все так, як і намічалося. Так, як потрібно вищим силам. Принц та Попелюшка одружаться. Війни не буде. Барбара вже нікому не шкодитиме, бо цесаревич Зязя забере її за море, до далекої імперії Рихт. Я стала нареченою рудого герцога. Залишилося лише обмінятися із Ліліаною тілами - і усі будуть щасливими.

Тільки чому мені здається, що це ще не кінець?