Меланка - Нора Нойс

Сказати, що я був шокований тупістю цього чорношкірого придурка, це нічого не сказати. Та мій стан кидався від повного ступору до всепоглинаючої злості.
Напевно саме вона і допомога мені трансформуватися і не дати кораблю, набитому десятком ціанців і одним Домініку, розбитися в пляцок.
Уявляю, який би фурор у землян викликало, якби цей космічний корабель з кусками тіл ціанців розкидало в радіусі декількох кілометрів.
От, придурок!
Подумки я проклинав Кая всю ту годину, яку тягнув їхню недороблену колимагу до землі. Точніше в гори.
Подалі від цивілізації і зайвих очей. Ще не вистачало комусь побачити, як червоний дракон тягне в лапах космічний корабель.
Я був по-справжньому шокований, коли ця космічна посудина почала різко набирати швидкість у напрямку масової катастрофи.
І тільки моя сила і зібраність, яку, до речі, вогняні виховують і тренують у собі все життя, не дали мені розгубитися. Я швидко зібрав всі свої резерви і вирішив діяти. Правда ледь зміг наздогнати падаючий корабель, бо швидкість була шаленою. Але про це я нікому не розповім.
Коли до землі залишилося близько ста метрів, спеціально кидаю цей проклятий корабель, на зло ціанцям.
О, не очікували. Он як стогнуть. Думали, я й далі буду з ними панькатися.
- Ти лускате, недороблене падло! - хрипить Кай, вивалившись з димлячого корабля. - Ти на хріна добив наш корабель? Як ми тепер полетимо назад? Придурок...
Далі я не дав йому договорити, бо це був верх нахабства. Мало того, що він викрав мене, та ще й сміє в чомусь там звинувачувати. Та, якби не я, його б уже годину тому розплющило по поверхні Землі. І ніякі енергетичні потоки не врятували б цього придурка.
Гарчу, випускаючи струмінь вогню прямо в пику цьому прибульцю.
- От, срань! - кричить той, ледь ухилившись від вогню. - Перестань!
Та вже! І взагалі, якби я хотів по-справжньому підсмажити цього придурка, він би вже палахкотів. А так....Просто веселюся. І мщуся за зіпсовані нерви!
Інші ціанці також повистрибували з корабля, бо щось у ньому почало відбуватися. Я на всякий випадок злетів трохи вище. А то не подобаються мені ці звуки. Наче зараз щось точно підірветься.
- Валимо! - закричав хтось із прибульців.
- Домініку, рухайся! - Кай підхопив першонародженого за талію, щоб той швидше рухав ногами.
Глибоко видихнувши, я вхопив їх лапами, і відніс на безпечну відстань.
От знову врятував їм життя. Цим невдячним скотинам.
- Хлопців моїх витягни!
От падло: ще й командує. Я поставив Кая з Домініком на землю і вишкірив пащу до ціанця.
- Будь ласка! - гаркнув до мене.
Фиркнувши, я все ж таки полетів за рештою ціанців. Часу на з’ясування стосунків не було, оскільки дивні звуки від космічного судна тільки посилювалися.
Він лежав на дні якоїсь ущелини в горах, а ціанці намагалися піднятися вверх крутим підйомом, куди я недавно переніс їхнього голосного придурка.
Тому довелося пришвидшитися і трамбувати прибульців по декілька штук в одну лапу. Вони звичайно фиркали та обурювалися. Але, якщо чесно, мені було пофіг. Нехай подякують своєму головному прибабаханому. І не вдають ніжних ромашок.
- Чорт, у мене ребра всі сплющило, — хрипів один із них.
Вони всі наскільки схожі, що здаються мені на одне обличчя.
Я кидав їх прямо під ноги Каю і летів за наступними. І от, коли останні чорношкірі дикуни були ніжно доставлені на гору, я трансформувався в людську подобу.
Абсолютно голим! Чорти лисі.
Змахнувши рукою, я намагався прикликати магію, але де там. Наче бився головою об лід.
- Що за фігня? - загарчав, не розуміючи, дивлячись на Домініка.
Оскільки він з Землі, то може просвітить мене.
- Не магічна планета, — знизив плечами той.
Оце приплили, прилетіли. І що тепер робити? Навіть не уявляю собі життя без магії, оскільки вона була наче частиною мене все життя. А тут — раз! І нема. Відчуваю себе прямо неповноцінним, чи що?
- Каю, - застогнав один з ціанців, який недавно жалівся на зламані ребра. - Ану глянь, що зі мною. Дихати не можу.
Кай покрутив пальцями. Потім нахмурився. Потім знову зробив якісь маніпуляції руками, навіть очі закрив. Напевно для кращої концентрації.
- Ну що? - прохрипів нещасний.
- Нічого не відчуваю.
- Ахахаха, — не стримався і розсміявся я.
Це напевно був радше нервовий сміх.
- Каю, а що таке? Ціанські штучки тут також не працюють?
От, дідько!
Я різко перестав сміятися, як тільки інша думка прийшла в мою голову.
- Ти не пошлеш своєму брату ваш ціанський заклик на порятунок?
- Дійшло, нарешті, — фиркнув той і почав вручну досліджувати свого ціанця.
- Сподіваюсь, ти сказав йому, що, якщо тебе не буде довше двох днів, щоб летів на порятунок?
Після цих слів Кай тільки скривився, так нічого і не відповівши.
Оце, придурок!
Зрозуміло, що допомоги від ціанського короля чекати не доведеться.
Я схопив себе за волосся і боляче потягнув.
В такій дебільній ситуації я ще в житті не був.