Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Аріелла Віндор
– Арія, я нікуди не подінуся, – дракон підійшов до мене, обійняв і заглянув у очі. – Не втечу і не залишу тебе саму.
Я підняла очі до дракона. Ох, як добре він встиг мене вивчити. Знає коли, і що потрібно сказати. Адже я досі не вірила, що він залишається.
– А тепер, давай закінчимо з усіма таємницями, знімай це, – дракон вказав на мій амулет, що приховував ауру.
Я тремтячими руками знайшла застібку на амулеті і лише з другої спроби зуміла її розстібнути. Амулет впав на підлогу.
Дракон оглядав мою ауру. Він не сказав ні слова, але я бачила його здивування. Бачила, як він супився оглядаючи все більш детально. І бачила розпач на його обличчі.
– Арія…, – співчутливо почав Ріхтер.
– Мовчи! – попросила я чоловіка. – Я знаю що все це жахливо і шанси щось змінити досить мізерні. Але я не хочу чути твої співчуття.
– Моя хоробра відьмочка, – Ріхтер притягнув мене ближче до себе і поцілував у маківку.
Я підняла голову щоб отримати поцілунок, який не забарився.
Ближче до обіду ми таки перебралися зі спальні на кухню і навіть встигли перекусити.
– Урос! – покликала я духа. – Виходь вже.
– Ну нарешті, – дух втілився прямо на столі, як завжди у вигляді сірого кота. – Ти вже всіх своїх скелетів з шафи дістала? – запитав Ур дивлячись на мене.
– Урос!
– А я що? Сподіваюся ви з користю провели ранок, і більше немає ніяких непорозумінь?
– Ти про що?
– Про те що ти любиш дракона, дракон любить тебе і ніхто нікуди не їде.
Я здивовано дивилася на Ура. Невже він все зрозумів набагато раніше за мене? Чому ж не сказав? Чи він казав, а я його не слухала.
– Непорозумінь немає, – Ріхтер подивився на мене і я кивнула йому у відповідь. – Але я б хотів ще дещо прояснити.
– Що саме?
– Розкажи, що тоді трапилося?
Хоч Ріхтер нічого не уточнив, але я зрозуміла про що він. Взяла чашку з кавою, сіла за стіл і почала розповідати.
– Перехід у цей світ я відкрила не випадково. Мені дуже потрібен був корінь златника, тому я проводила довгі дослідження і розрахунки, і нарешті змогла знайти декілька світів у якому може бути златник. Цей світ був п’ятим, у якому я його шукала. Чотири рази раніше я відкривала перехід, досліджувала світ але златника так і не знаходила. А тут мені пощастило, виявилося що він росте зовсім близько до переходу! Тоді про трипатонів я нічого не знала. Я була дуже рада, що зможу нарешті дістати корінь. Але на моєму шляху трапилися трипатони. П’ятеро. Не так багато для мене, з моїм повним резервом, тому я не придала їм уваги. А дарма. Все відбулося швидко і точнісінько так як і в тебе. Я сплела захисне поле і вирушила до них. Трипатон відчувши магію, одразу побіг на мене. Ні магія ні захисне поле його не зупинило, – я подивилася на Ура.
– Арішка вивалилася тоді з переходу вся в страшних ранах і крові, – продовжив Хранитель. – Великі глибокі порізи від кігтів проходили через усе тіло, і що саме гірше, її аура мала такі ж порізи. І через них магія стрімко покидала тіло. В доповнення до усього цього вона ще й нічого не пам’ятала. Арія лежала стікаючи кров’ю, а я нічим не міг допомогти. Пам’ять до неї повернулася десь через добу.
– Тоді я одразу наклала стазис, щоб залікувати рани.
– На цілий рік? – здивувався дракон.
– Ні. Терміну у стазису немає. З нього можна вийти лише коли всі рани загояться.
– Ось чому на твоєму тілі немає жодного шраму. Це стазис все зробив?
– Так. Але як виявилося, він лікує лише фізичні рани. Проблеми з аурою залишилися, та і отрута не вивелася з організму.
– Арія, в мене ще є питання. Навіщо тобі це все потрібно? Трипатони, корінь златника, зілля? Для чого це все?
– Я хочу повернути своїх батьків. Вони загубилися у іншому світі. Зілля зі златника допоможе відкрити потрібний перехід, і вони зможуть повернутися додому.
Дракон здивовано дивився на мене. Схоже, тепер у мене точно немає від нього таємниць.
***
Я дивилася у темний провал дверей. Знову не вийшло.
– Арішка, зосередься! – вже вкотре сказав Ур.
Я вже мабуть п’ятий раз намагалася відкрити перехід, але все не вдавалося. І справа не в тому, що щось не працювало. Все було як слід: зілля працювало, магія була і закляття було саме те. От тільки руки тремтіли, слова закляття плуталися від того що я сильно нервувала.
Я нарешті усвідомила, що от зараз я це зроблю, відкрию перехід і побачу батьків. Те, до чого я йшла довгих сім років скоро стане реальністю. І від того я страшенно нервувала.
– Я в тебе вірю, – Ріхтер стояв поруч від самого початку. – В тебе все вийде.
Дракон підійшов зі спини, і обійняв мене.
– Люба, не нервуй так, – схилився зовсім близько і прошепотів на вухо. – Ти не одна, я буду поруч.
Слова Ріхтера підбадьорили. Щось я дійсно розкисла, потрібно зосередитися! Я ж Віндор! Я пройшла через багато випробувань, і я все ще жива, маю чоловіка і родову магію. І зараз я здійсню останню свою мрію – побачу батьків.
