Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер
В останній перед від’їздом день у наш затишний будиночок на Брайс-роуд завітав неочікуваний гість.
З повіреним мого батька, паном Кліфтоном о’Дваєром, я особисто спілкувалась тричі за життя. Першого разу в сім років, коли мене забрала до себе жити Дебі. Вдруге — після затримання в п’ятнадцять, коли терміново моє прізвище змінили на материне дівоче, аби ім’я її чоловіка не фігурувало в брудній справі. І ось сьогодні було втретє.
Кліфтон чимось сильно нагадував самого батька. Високий, плечистий чоловік з важким поглядом і масивним квадратним підборіддям. Напевно, зі спини їх легко було б сплутати. Може тому Еріка з ним спала?
О’Дваєр завжди тримав руку на пульсі у всіх справах, що стосувалися нашої родини, поки батько спокійно йшов до намічених політичних вершин. Цей чоловік вирішував всі проблеми та конфлікти. Одного разу, Еріка навіть зізналася, що якось в дитинстві Кліфтон урятував мені життя. Це було єдине, чого відьма не могла йому пробачити.
- Леді Вальдес, я радий бачити вас... обох.
Чоловік в стриманому дорогому костюмі злегка схилив голову в знак привітання.
- Пане о’Дваєр, - Дебора подала йому руку, яку той відразу обняв долонями.
Ще з дитинства я пам’ятала цей його погляд. Так він дивився тільки на Дебі. Ніколи на Еріку. І за всі ці роки нічого не змінилося.
- Тіаро, я щиро радий. Нарешті ви вдома, - Кліфтон неохоче відвів погляд від Дебори. - Знаю, вам кортить побути удвох, тому відразу до діла.
З важкої шкіряної теки на стіл лягло декілька документів.
- Це ваша нова особистість. Ось ці, - вказав на бланки з щільного блакитного паперу, - підтверджують ваше походження та родинні зв’язки з Сієною Вальдес. Пан Гартнер мав в спільних рисах описати вам нашу легенду.
Я лише мовчки кивнула, дивлячись на папірці, що назавжди зроблять мене племінницею власних батьків і донькою незнайомої жінки. А хоча, що це змінить?
- Вся інформація на електронних носіях ретельно підчищена та змінена. Для вашого батька важливо, аби вас напряму не зв’язали з його зниклою донькою. І хочу вас запевнити — це необхідність, а не примха. Від цього залежить і ваша безпека. Ваш батько високо мітить.
- Мені байдуже, - перебила чоловіка трохи різкіше ніж хотіла. - Так навіть краще. Не хочу привертати до себе зайвої уваги. Сумніваюсь, що батькові сильно симпатизують в Темному Королівстві.
- Ви абсолютно праві, - якщо о’Дваєр і був здивований, то виду не подав — Так буде краще для всіх.
Повірений віддав мені нові документи, лист про вступ і квиток в один кінець до Ардгольду. Також повідомив назву банку, в якому на моє ім’я був відкритий рахунок. Суми на рахунку має вистачити на все необхідне до кінця навчання.
О’Дваєр вже зібрався йти, та раптом зупинився в дверях вітальні.
- Від себе теж хочу дещо додати. Тіаро, почніть дійсно нове життя. Забудьте все, що з вами тут сталося, бо помста — це дорога в нікуди.
Дивно, як чоловік, що спілкувався зі мною тричі в житті, зміг зрозуміти мене краще навіть мене самої. Я нічого не хотіла забувати. Але не затім, аби насолодитися власними стражданнями. Скалічена душа вимагала помсти, а темне єство — реваншу.
