Остання із роду Віндор - Надія Філіпська
Аріелла Віндор
Час до обіду тягнувся нескінченно довго. Можливо, тому що прокинулася я на світанку, і більше не могла стулити очей. Воно і не дивно, за рік так відіспалася, що тепер усього і не наздоженеш.
І ось настав час ікс, вірніше стукіт у двері. На порозі м’явся ректор у компанії ще одного дракона.
– Доброго дня Аріелла, – привітався ректор, коли я запросила їх увійти. – Дозвольте представити Вам Ріхтера фон Варретта, найкращого бойового мага у нашій Академії.
Я перевела погляд на іншого дракона і завмерла. Сині крижані очі пильно вивчали мене. Високий і статний, як і ректор, темне волосся і невеликий шрам на неймовірно привабливому обличчі. Красивий гад. Дракон тиснув своєю могутньою аурою, і мені стало якось не по собі. Я з зусиллям відвела від нього погляд.
– Доброго дня.
– Аріелла, ми вирішили не розголошувати нашу угоду, тому нікого не залучали. Обійдемося стандартним магічним договором?
Я ледь в долоні не заплескала, ще б мене це не влаштовувало, що менше народу в моєму домі, то краще. Чим менше бойових магів у моєму домі – тим краще і чим менше драконів у моєму домі – тим краще. Тому цих драконів треба якнайшвидше випроваджувати звідси.
«Арія прийди до тями, ректор тобі запитання поставив, а цей льодяник вже втретє тебе просканував», – пролунав голос Ура у мене в голові.
«Чому льодяник?»
«А ти поглянь на нього! Він же своїм поглядом заморозить кого завгодно!» – пояснив Урос.
Я мельком глянула на мага, який здіймався великою могутньою статуєю у моїй вітальні. І знову наткнулася на цей пронизливий погляд синіх крижаних очей.
– Я вирішила змінити умови, – мовила я, намагаючись дивитися лише на ректора. Льодяник почав мене лякати. – Учора я погарячкувала. А тепер все обдумала і вирішила, що мені не потрібні послуги бойового мага, – видала я.
Що ж нехай списують все на те, що відьма я вітряна, сьогодні потрібен бойовий маг, завтра – ні. Що поробиш, відьми ми такі.
«Аріє, що ти твориш? Назад дороги немає», – пролунав рик у мене в голові.
Повисла пауза, дракони мовчали, а я крадькома поглядала на льодяника. Він виявився емоційнішим за ректора, і на його обличчі на якусь мить таки промайнув інтерес.
– Аріелло, послухайте, – нарешті взяв себе в руки ректор. – Я розумію, що ми звалилися Вам на голову несподівано, і у Вас було обмаль часу все обдумати.
– Я готова дати Вам у користування Книгу зіллєвара, – заспокоїла я ректора.
Нічого поганого в цьому нема, до того ж, як сказав Ур, родова магія захищає книгу, допоки ця родова магія ще існує.
– І що Ви хочете попросити натомість? – ректор затамував подих, очікуючи на мою відповідь.
– Ммм, не знаю, – я подивилася на всі боки, і нічого не придумавши, продовжила, – а беріть Книгу просто так, – запропонувала я і мило посміхнулася ректору.
Дракони здивовано переглянулись. Схоже, я стала майстром усіх дивувати.
– Аріелла, – спокійно почав ректор. – А дозвольте дізнатися, чому Ви вирішили змінити умови? Ваша справа вже вирішилася? Так швидко?
«От гад! І що мені тепер робити? Не визнавати ж що я просто злякалася?»
«Що робити? Що робити? Хапай дракона, і міняй на Книгу!» – бурчав Урос у моїй голові.
«Ще один! Теж мені, союзник називається! Ти маєш бути на моєму боці!»
– Мою справу так швидко не вирішиш, – зітхнула я. Ой, що це я? І швидко виправилася. – Але я вирішила, що незручно буде відволікати бойового мага від його обов’язків. Сама впораюсь! – запевнила драконів наостанок. – Чесно!
– Аріелла, отже невирішена справа до бойового мага у Вас все-таки є. І оскільки Ріхтер вже тут, йому буде не важко допомогти Вам. До того ж у нього відпустка, і він не буде відволікатися від своїх обов’язків.
«От же ж дипломат драконячий!» – насупилася я.
Перевела погляд на льодяника, і помітила в його крижаних очах нотки веселощів. Ще чого не вистачало, веселитися за мій рахунок!
«Дракони не можуть у тебе просто так взяти Книгу зіллєвара, угода передбачає обмін», – пояснив Урос.
– Добре, залишаємо все так, як було, – важко зітхнувши, погодилася я.
Чомусь у мене було таке відчуття, що я потрапила в чиїсь майстерно розставлені сіті. А ось той, через кого я зараз викручувалася як вуж на сковорідці, не промовив за час бесіди жодного слова, лише кивнув на знак привітання.
– Домовилися, – ректор змахнув сувоєм, і розстелив його на столі, і на сувої почав проступати текст угоди. – Вивчайте, і будемо коригувати умови.
Я почала ретельно вивчати кожен прописаний пункт. З цих драконів станеться, підсунути щось не те.
– Стривайте! – я зупинила ректора. – Тут зазначений термін півроку!
– Так. Це надто довго для вас? – здивовано спитав ректор.
– Це нездійсненно! Я можу надати книгу лише на місяць.
– Місяць, – у розпачі простогнав ректор.
– Ну добре, нехай два місяці, – зжалилася над драконом. Нічого ж не трапиться, Книга потім сама повернеться у місце зберігання.
