Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Минуло кілька днів. Радник, як і обіцяв, вчив мене контролювати викид моєї сили. Я практикувалася там, у мертвому саду. Завдяки моїм зусиллям у ньому з'явилися невеликі острівці живої рослинності, що переливалася різними барвами квітів. Мої успіхи приносили неймовірне щастя, я розквітала разом із садом, а наставник, здається, оживав разом із ним. Я часто помічала, як він спостерігав за мною, коли думав, що я не бачу, і посміхався.
Згодом я відчула, що моя сила почала зростати, мені вдавалося охопити все більші ділянки без ризику для здоров'я. Або може це я потихеньку вчилася правильно витрачати цю силу. Але в одному я була впевнена на всі сто відсотків – це те, що все в мене виходить завдяки моїм старанням та допомозі вчителя.
Сьогодні, як і зазвичай останніми днями, ми прибули до маєтку Ельдара, але цього разу чоловік попрямував не до відновлюваного нами саду, а до самотнього горщика біля входу, в якому росла гарна яскраво-червона троянда. Чоловік підійшов до неї, запрошуючи мене наблизитися, і сказав:
– Сьогодні я хочу провести для тебе незвичайний урок. Підійди та доторкнися до пелюсток квітки. Заплющ очі, – я слухняно виконала вимоги радника, повністю йому довіряючи. Після цього наставник поклав свою руку поверх моєї, і я здригнулася, а чоловік прошепотів практично над моїм вухо:
- Не бійся, я направлятиму тебе. Поділися з рослиною зовсім маленькою часткою сили, поринь у квітку, наближаючись до самого коріння, як зазвичай це робиш, - я повторила настанови вчителя і зупинилася в очікуванні.– А тепер не відпускай сили, а потягни її назад на себе. Всю до кінця, - я продовжила, а, відчувши недобре, розплющила очі. Переді мною стояв засохлий чорний бутон троянди, листя якої обсипалося. Я з нерозумінням витріщилася на радника, а він продовжив:
- Христино, сьогодні я хотів пояснити тобі, що твоя сила – це не лише великі можливості, а ще й величезна відповідальність. Я планував показати, що твої можливості практично безмежні. Ти можеш не лише дарувати життя, а й забирати його. Сила, що практично дорівнює силі богів. І вона діє не тільки на рослини, а й у всіх живих істот: птахів, тварин, людей. Пам'ятай це, - Ельдар замовк буквально на кілька секунд, давши мені час переварити отриману інформацію, а потім продовжив уже спокійнішим тоном:
- А зараз все ж таки поверни квітці її життєву силу. Шкода ж.
І я поспішила поділитися з трояндою своєю магією, старалася настільки, що на ній з'явилися замість одного декілька величезних бутонів. Фух, тепер я спокійна. А то мені зовсім не сподобалося відбирати життя.
Цінний урок. Кожна монета має дві сторони, і треба розуміти, що обрана сторона залежить тільки від мене. Ніхто не ухвалить рішення замість мене.
На щастя, більше сюрпризів від радника мене не очікувало, все ж таки цей урок був трохи жорстокий і вимотав неймовірно. Але я вдячна за нього, не варто забувати, з якими силами я граю.
Після цього ми пройшли вже до знайомої мені частини саду, і я розпочала свою щоденну практику відновлення. Ельдар весь час був поряд і спрямовував мене, коли я помилялася або робила щось не так. Близькість чоловіка в такі моменти хвилювала, але я заспокоювала себе тим, що все це необхідно для мого навчання.
Закінчивши з практичним заняттям, ми як і завжди попрямували до альтанки, де на нас вже чекав обід. Якісь у дракона слуги невидимі, наче й будинок під наглядом, і хтось справно нас годував, але я не помітила жодної людини в маєтку. Чи не привиди тут господарюють? На останній думці я хмикнула, що не приховалося від чоловіка:
- Що вас так розвеселило, Христино?
- Та от дивлюся на накритий стіл і задумалася, що жодного разу не бачила у вас у маєтку прислугу. Але ж хтось стежить у ньому за порядком, та й їжу готує. І все це якась невидимка, чи привид? - Вголос це звучало ще більш безглуздо, ніж у моїй голові, і уявіть мій погляд, коли радник відповів:
- Ну частково ви маєте рацію. За маєтком дивиться неупокоєний дух. Він служив нашій сім'ї протягом семисот років, і ось зараз допомагає мені, – здається, все ж таки моя щелепа відвисла достатньо низько, бо наставник засміявся, а в очах його заблищали яскраві іскри. От все ж вони мені не здалися минулого разу.
Відсміявшись, Ельдар подав мені руку і з жалем зітхнув:
- Нам вже час.
Шкода. Мені дуже подобалися ці наші посиденьки, та й уроки приносили задоволення. Але я розуміла, що все ж таки радник надто зайнята персона, щоб приділяти мені занадто багато свого часу. Думаю, що він і до того витрачав немало годин на мене. Може навіть відбираючи їх у сну. Я зітхнула у відповідь і подала руку вчителю:
- Час, то час. Ходімо, - і ми перемістилися в замок.
Радник одразу ж вирушив кудись у справах, а я залишилася сама біля своїх дверей. Майже одна, бо варто було мені підійти, як я почула голос імператора:
- Ти занадто довго мене уникала, Христина. Схоже, нам час поговорити.
