Академія об'єднаних талантів. Туман бажання - Лада Астра

ЕЛЬВІРА

– Новенька з трав'яного факультету? – поцікавилася красива, висока блондинка, що більше на старшокурсницю була схожа, а не на викладача. Та все-таки мантія магістра говорила сама за себе.

  Заняття ще не почалося, але коли я зайшла в аудиторію, там вже сидів увесь клас і певно що викладачка.

– Так, – тихо промовила, трохи ніяковіючи від загальної уваги. 

– Тоді проходь і сідай у першому ряду. Будемо працювати з тобою, – добродушно промовила магістр і показала на вільну подушку, а всім іншим коротко пояснила: – Ельвіра Кортів, з трав'яного факультету, має тяжіння і до бойових струменів, тому деякі предмети вона буде вивчати разом з вами. Усі питання поставите на перерві, а зараз час починати навчання.

     Варто зазначити, що аудиторія була максимально не звичною. Вікна закриті цупкими шторами, які зовсім не  пропускають промені світла. Всюди розставленні свічки різної форми й кольору (були навіть величиною в мій зріст). І подушки, просто незліченна кількість різноманітних подушок лежала прямісінько на землі. Ніяких тобі стільців чи столів. Невеличкий столик стояв на тому подіумі, де зазвичай розміщено робоче місце викладача, а от замість стільця теж були подушки. 

– До речі, моє ім'я  Фіола Соль. Звертатись можна просто пані Фіола, – додала магістр, коли я займала вільне місце.

– А за очі Фіфі, – прошепотів мені мій сусід. Рудий, чубатий хлопчина з привітною посмішкою та милим ластовинням на носі й щоках.

– Філін, – нібито грізно, але з прихованою посмішкою звернулася магістр до хлопця. – В мене з вухами все добре. Почекай хоча б перерви, а потім вже будеш вводити у курс справи новеньку.

   Я посміхнулася своєму сусіду і той аж розцвів від задоволення. Спочатку здивувала така його реакція на мене та потім довелося самій собі нагадати, що я ж вже більше не сіра мишка, а доволі приваблива дівчина. Маскування тепер ні до чого, тому я і волосся заплела в складну косу і форма їхня красиво сиділа на мені. 

  А ще, певно через свій не дуже великий зріст, я зовсім не вигляділа старшою за сімнадцятирічних першокурсників. Треба звикати, що тепер мою присутність будуть помічати, а ще треба морально підготуватись до зустрічі зі своїм курсом травників. Цікаво, вони хоч впізнають мене?

 Та всі думки довелося викинути з голови, бо почалося заняття. Світло в аудиторії погасло і в мить загорілися усі свічки, створюючи якусь таку особливу атмосферу затишку й спокою. 

– Медитації це водночас простий і складний предмет. Тут вам не треба щось постійно вивчати, не треба писати реферати та есе, тут не буде екзаменів, у загальному їх розумінні. Але досягнути результатів доведеться кожному з вас. Повторюю це здебільшого для нашої новенької та вам теж не завадить зайвий раз це почути. Я не буду вас чомусь такому навчати, жодної теорії. Тільки практика. Я тут для направлення вас у правильний потік свідомості. Щоб кожен з вас навчився відчувати власний магніт і його тяжіня. Не використовувати його інтуїтивно, а саме відчувати пульсацію, його присутність у вас. Для тебе, Ельвіра, цей предмет є найголовнішим, – промовила пані Фіола трохи тихіше, коли підійшла до мене. 

 Її голос був таким мелодійним і з нотками специфічної вібрації. Тільки її розмова повністю заспокоїла всі можливі емоції. А постійний потік думок ніби уповільнив свій плин. 

– Ментально я відчуваю кожного з вас і буду допомагати кожному. Але шлях до свого магніту ви маєте пройти самі, – продовжила магістр.

  Далі були роз'яснення і настанови як саме треба медитувати, щоб відчути свою силу, свій магніт.

    Все було так, як і казала викладач. Ніби просто, але водночас невимовно важко. Я сиділа з закритими очима, повторювала з усіма необхідний ритм дихання, але нічого в мене не виходило.

   Ніякого світла я не бачила і пульсації не відчувала. Просто темрява і купа думок в голові. Бойові струмені звісно я відчувала і легко змогла б навіть зараз їх задіяти, хоча що з того б вийшло важко навіть уявити, особливо якщо пригадати діру у стіні Германа. Та як сказала Фіола для розпізнання магніту треба зануритись в середину себе, а це було щось зовсім не зрозуміле для мене. 

   З трав'яним тяжінням таких маніпуляцій взагалі не треба робити. Бо та магія не несе в собі таких імпульсів сили, як бойова, тому й урівноважувати нічого не треба. А лише вплітати її у зілля, настоянки, трав'яні порошки та гербарії, змішуючи її з природними силами трав і цим самим збільшуючи їх вплив. 

 Фіола підходила до кожного по черзі, сідала навпроти й взявши за руки щось тихо шепотіла.

   Я сподівалася, що ось вона зараз мені допоможе і я відчую хоча б щось з того, про що вона говорила перед початком медитації. Та марно. Її слова залишалися для мене тільки звичайними словами й не більше. Вона це відчувала і зітхнувши важко лише сказала, що треба більше часу і що згодом усе вийде та пішла далі.  

  Кінець заняття і моє повне розчарування. Десь глибоко в середині я надіялась, що мені швидко вдасться опанувати свою силу, але тепер стало зрозуміло – часу на це піде багато.

  Я ж навіть не можу зрозуміти, що мені треба зробити, щоб хоч щось відчути. А Фіола каже що все в моїх руках і треба рухатись за потоком струменів. Трясця, як же за ним рухатись, якщо я відчуваю його поки він ззовні, а от в середині себе ні.