Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

- Геть з моєї лабораторії! Не смій більше приходити до мене!

Серце стривожено завмирає, варто мені тільки наблизитися до дверей, за якими тепер проводить дні і ночі мій чоловік. Міцні та дубові вони хвилюють мене своєю неприступністю. Як надійна фортеця ховають від мене його думки та почуття.
І от саме зараз вони ніби змилувалися наді мною, дозволивши злодійкувато зазирнути на лаштунки переживань Кайєна.
- Хлопче, ти забуваєшся!

Голос лорда Еваріка вперше за той час, що я його знала, не бринів крижаним спокоєм. Чоловік був розгніваний, настільки, що здається забув про всяку стриманість. Проте племінник йому не поступався. 
Його злість я могла зрозуміти.
Бо не бачила сенсу приховувати від Кая вчинки його дядька. Якщо чесно, сама я теж звинувачувала лорда Еваріка в тому, що сталося з моїм крижаним принцем.

- Це взаємно, дядьку. Ти ж забув про мене. Залишив напризволяще, - прямо дорікнув йому Кай. - Ще й обманув мою дружину!
- Я хотів лише захистити її! Ти б сам мені не пробачив аби з нею чи з дитиною щось сталося!
Здається я забула як дихати. Легені звело судомою. Ні. Не так. Не так Кайєн мав дізнатися...
- З... ким?
Раптова хриплість в голосі коханого натякала на шок.
- Твоя дружина вагітна, Кайєне. Заріна з Діоном обстежили її, коли знайшли в день твого викрадення. Доповіли мені, - почав пояснювати літній лорд. - Я не міг вчинити інакше. Тіара рвалась тебе рятувати, вона б нізащо не прислухалася до мене. А ризикувати відразу двома спадкоємцями криги я не міг.

Такі необхідні пояснення. Шкода, що лорд Еварік не вважав за потрібне повідомити мені про мій стан. Бо ж в світлі останніх подій легке нездужання легко списувалось на нерви та втому. Я й уявити не могла, що вимотуючи свій організм, несу відповідальність вже не тільки за себе. І це прикро.

- Чого ти хочеш від мене зараз, дядьку? Чим я можу бути тобі корисним? Га?
Здається Кайєн зрештою віднайшов під ногами твердий грунт. Бо ж тепер його голос звучав напрочуд спокійно. Тільки безкінечна втома видавала в ньому натяк на справжні почуття.
- Ти - Даймонд. З магією чи без неї. 

Відсутність звичайного холоду - от і все те тепло, на яке був здатен крижаний лорд. Я  уявлення не мала, як складалися стосунки дядька та племінника всі ці роки. Та беззаперечним було просте спостереження - вони люблять одне одного. 

- Я найбезпорадніший представник свого роду, коли ти не помітив. Невдаха, який виявився не здатним боротися за те, що належало мені від народження. 

Біль гостро різанув моє серце. Боляче, коли блискучий та самовпевнений принц криги починає вважати себе слабким невдахою. Боляче, коли це твій чоловік. Коханий, якого б ти воліла захистити від всього світу, та цим тільки нашкодиш йому. Кай уникає реальності, з якою не здатен домовитися чи піти на компроміс. І нажаль, я - частина цієї реальності. Я теж приношу йому біль. Як би сильно його не кохала. Та прожити за нього чи не найскладніший момент його життя я не можу. І відчуваю себе нікчемною, бо ніяк не можу зарадити.

- Ти розумний і талановитий чарівник, Кайєне. Нехай без магії криги, проте з сильним даром емпатії та справжнім талантом до артефакторики, - в словах лорда Еваріка не було жодної насмішки, лише щира впевненість. І можливо саме це насторожувало Кая.
- Навіщо ти мені це все говориш?
- Я хочу, щоб ти жив далі, хлопче. Мені шкода, що я не зміг замінити тобі батька. Не зміг вберегти тебе від минулого. Але я не міг дозволити тобі забруднити руки в крові. Син не повинен вбивати батька.

Мені довелося знову затамувати подих і міцно затиснути рот долонею, аби не видати своєї присутності.

- Ти відібрав у мене помсту. Як ти не розумієш! Він загубив мою матір! Він не мав права так з нею чинити! Чому просто не розлучився?!
- Ніколь була дорога мені, Каю. І ти як ніхто інший знаєш, що це правда. Твій батько теж добре це розумів.
- Ти кохав її?
Здається не тільки Кайєн, але і я потребую відповіді на це питання. Невже... невже це дійсно зробив лорд Даймонд? Помстився брату за смерть коханої жінки?
- Вона не кохала мене, - здається чоловік відмовлявся зізнатися у власних почуттях сам собі. - Дивилася на мене і бачила Ейдена. Жила ним і вірою в його брехню. Вона вірила йому тому що хотіла цього.
- Ти кохав її.
Вже не питання, а констатація факту злетіла з вуст його племінника. Дивно, та в голосі коханого я впізнала полегшення.
- І тому люблю тебе, Тес та Вейда, як рідних дітей, - не став заперечувати літній лорд. - Ніколь завжди могла на мене покластися. Якби мій брат був чесною людиною і просто розлучився, я б зробив все, аби залишити Нік в своєму домі. Аби залишити вас. Ви були моєю сім'єю, Кайєне. І я просто хотів вас захистити. Та Ейден... він ніколи не віддавав свої іграшки. Ламав їх, але не віддавав.

Останні слова були сказані особливо. Ніби вся жорстокість і біль цього світу знайшли в них своє відображення.
У долі химерне почуття гумору. Всі ми рано чи пізно дізнаємося його ціну.

- Моя королево, - шепіт за спиною змусив мене здригнутися.
Повернулась і зустрілась поглядом з насиченою зеленню очей хитрого перевертня.
- Не гарно ось так підкрадатися, - відповіла йому так само шепотом.
- Не гарно ось так підслуховувати, - не залишився в боргу Едріан. - Ходімо, треба поговорити.

Ми швидким кроком прокралися повз привідчинені двері лабораторії, залишаючи два покоління Даймондів з'ясовувати їх заплутані стосунки.

- Ти знав? - прямо запитую Еббота, коли ми опиняємося в кабінеті.
- Про нерозділене кохання старшого Даймонда?
- І про це теж. Кайєн не вбивав свого батька, чи не так?
- Не вбивав, - легко погодився зі мною Ед, - не встиг. Коли він дістався особняка, Ейден Даймонд вже стікав кров'ю на підлозі власної вітальні. 
Ось звідки кров. Що ж... це багато пояснює.
- Стоп. Тобто він ще не був мертвим?
- Я не цілитель, моя королево, - знизав плечима перевертень, - звідки мені знати.
- А Скаді? Вона де була?
- Не знаю. Мене її пересування в той день не надто цікавило.
- Але ж ти сказав мені, що вона приходила в особняк Даймондів, - нагадала йому з легким докором в голосі.
- Треба ж було сказати тобі щось. Бажано щось таке, що змусило б тебе кинутися до коханого.
Відверта насмішка в словах нахабного перевертя бісила. Проте я не могла заперечити, що його хитрість спрацювала.
- Щоправда я сподівався, ти візьмеш мене з собою, - дорікнув Еббот на що я лише мстиво усміхнулась.