Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер
Не бреше, ні. Проте добряче не договорює.
Власне Едер погодився на цю зустріч тільки через загострення у мене емпатичних здібностей. Менталіста можна обманути, якщо знати, як приховати деякі факти в своїй свідомості. Що Глорія знала про подібні методи, ані у мене, ані у лорда Генрі сумнівів не виникало.
- Знаєш, Глоріє, я тебе не розумію. Ти зізналася у вбивстві свого коханця, нападі на Марту Еліот... Якщо вона та її дитина помре - це означатиме для тебе довічне ув'язнення... Але приховуєш якісь дрібниці. Щось, що можливо навіть тебе не стосується...
Жінка ледь помітно сіпнулась від моїх слів, та обличчя зберегла.
- Я чудово розумію, чому ти тут, Даймонде, - вона презирливо скривила губи, - але я вже говорила і повторю знову. Я нічого не знаю, про обставини смерті твоєї матері.
Ця тема викликала у неї щирий гнів та роздратування. Звісно, це ніяк не вказувало на правдивість її слів. Сильні негативні емоції взагалі добре маскують решту почуттів. І це наводило на певні роздуми.
- Тоді розкажи про стосунки які пов'язували Розамунду з Ніколь Ван-дер-Фліт, - вирішив зайти з іншого боку.
- Стосунки? - вона знову сіпнулася, цього разу не стримавши істеричного сміху. - Які стосунки можуть бути у суперниць, хлопче? Розамунда зневажала її, ненавиділа певний час... Ну а Ніколь це мало обходило. Вона була закохана. Не помічала ані ні колишньої свого обранця, ані свого колишнього обранця.
- А як щодо мого батька? Він же збирався заручитися саме з Розамундою. Чому він так легко зрадив дівчині, в яку був закоханий?
- А чому він так легко забув твою матір? - питанням на питання відповіла сильфіда. - Зрадив пам'ять про неї... Хоча ні, радше спаплюжив...
Дивні хвилі неприязні походили від неї. Занадто хаотичні, щоб вважати їх навмисними. Схоже ставлення Глорії до Ейдена Даймонда цілком щире.
- Бо така його натура, - уїдливо продовжила жінка, - коротка пам'ять і дирява, мов решето, душа. Ейдену абсолютно байдуже було що на твою матір, що на бідолашну закохану в нього з пелюшок Розі, що на будь-кого, хто траплявся на його шляху... Люди до нього - іграшки, а будь-які почуття - яскравий спектакль. Не більше! Що Розамунда, що Ніколь були занадто дурними, щоб не розгледіти його суті!
- На тебе йому теж було байдуже, чи не так? - спитав максимально холодно, проте всередині ледве стримуючи полум'я гніву.
- Щоб бути байдужим, треба хоча б пам'ятати, - гірко усміхнулась Глорія сама собі, зрозумівши, що більше немає сенсу приховувати. - А Ейден ніколи не був схильний пам'ятати дівчат на одну ніч. Навіть, якщо був у них першим... Та що там казати, він ім'я твоєї Скаді запам'ятав чи не через місяць регулярних зустрічей. І те, тільки тому, що вагітна коханка почала доставляти проблеми.
- Вагітна? Скаді Еймс була вагітна від мого батька
Відчуваю, як земля починає тікати з під ніг. Бридкий спазм відрази починає стискати горло.
- Здивований? - жорстоко посміхнулась жінка, смакуючи мою розгубленість. - Звичайно ж твій татусь поспішив спекатися небажаної дитини. Та й для Скаді це радше добре... З її нульовим потенціалом, виносити дитину навіть посереднього крижаного чарівника - проблема. А народити від Даймонда взагалі означає смерть. А так і вона жива, і твій татко в неоплатному боргу перед Еймсами.
- Звідки ти про це знаєш? - питаю певно занадто різко, щоб здаватися байдужим.
- Скаді довіряла мені. Власне у неї ніколи не було подруг. Віктор з твоїм батьком ретельно перевіряли її контакти.
Що ж... Скаді сповна заплатила за свою пусту голову. Чи шкода її? Можливо. Проте говорити про неї у мене немає жодного бажання, тому повертаю розмову в інше русло.
- Чому Розамунда не прийшла у храм Богині? Якщо ти права, і вона була закохана в батька з дитинства, це не дуже логічний крок.
- Я їй завадила, - Глорія розправила плечі, всім своїм виглядом демонструючи, що анітрохи не шкодує. - Зрештою завдяки мені ця дурепа стала королевою. А це куди краще аніж терпіти постійні зради коханого Ейдена.
- Моран теж їй зраджував.
- Як і вона йому, - легко відмахується від зауваження жінка. - Цей шлюб - виключно розрахунок. Жодних почуттів - жодного болю.
- Але ти помилилася. Батько був відданим чоловіком. Моя матір була з ним щасливою.
- Ти дійсно це пам'ятаєш? - в кутиках її губ застигла знущальна усмішка. - Ти був ще зовсім дитиною, коли Ніколь померла. Весь вільний час леді Даймонд присвячувала тобі та твоїй сестрі. А більшу частину року ви втрьох жили в Нідберморі, у твого дядька. Що в цей час робив твій батько, Кайєне?
- Але мама була щаслива...
- Бо кохала того пройдисвіта, - роздратовано випльовує жінка. - А кохання засліплює очі на очевидні речі.
****
Я покидаю кімнату для допитів в дивних почуттях.
Здається мені знову десять. Я малий і розгублений.
- Татко знову не приїде? - запитую у матусі, що качає на руках сестричку.
Її чорняві локони красиво спадають на плечі, а сині, схожі на мої, очі випромінюють легкий сум. Попри це мама усміхається мені:
- Татко дуже зайнятий, любий. Але не засмучуйся. Він дуже тебе любить і обов'язково приїде до твого дня народження.
Вона каже це вже треті вихідні підряд. Мій день народження в наступному суботу, і так, я щиро боявся, що татко знову не приїде. Як це було минулого року. І позаминулого.
- Кайєне, я збираюсь проїхатися верхи, ти зі мною?
До вітальні заходить дядько Еварік. Він мовчки забирає малу Терезу з рук своєї невістки, щоб передати сестричку нянечці. Мамі не надто подобається, що про її дітей піклується хтось інший. Проте у леді Даймонд вже помітно округлився живіт і дядько ретельно слідкує за її самопочуттям.
- Тобі не завадить подихати свіжим повітрям, любий, - намагається підштовхнути мене до правильного рішення мама. - А я поки теж відпочину.
Я покірно йду з дядьком, хоч зараз навіть улюблена прогулянка верхи не здатна мене розрадити.
- Твій учитель хвалить тебе за успіхи в навчанні, - з легкою гордістю в голосі повідомляє дядько. - Я радий, що ти такий старанний.
- А тато теж добре навчався? - не стримую цікавості.
- Ейден? - лорд Еварік усміхається якимось своїм думкам. - Знаєш, він міг би. Та йому ніколи не вистачало посидючості, терпіння. Тож його вчителі зазвичай тільки скаржилися нашим батькам і ті сварили брата.
- А тебе? Тебе теж сварили?
- Іноді траплялося. Але не через навчання, - вже якось сумно зітхнув дядько. - Я був старшим, тому часто відповідав за витівки твого батька.
Зрештою ми підходимо до стайні і розмова сходить на нівець. Я любив дядька і часто відчував провину за це перед татом.
Розповідь про їх дитинство не була чимось новим. Я чув її сотні разів. І щоразу розумів як мало спільного у мене з моїм татом. І як багато з дядьком, який його заміняв.
Чи була мама дійсно щаслива у шлюбі з Ейденом Даймондом? Я довгі роки вірив в це. Проте якщо подумати, Глорія мала рацію. Мама кохала його, сліпо і занадто.
А щодо батька... Я гадки не маю, які почуття в нього були до всіх нас. І якщо вже шукати відповідь на питання, як людина могла так різко змінитися, то можливо, логічним буде один єдиний висновок - він не мінявся, а завжди таким був. І тому родина, яка трималася на щирості почуттів моєї матері легко зруйнувалась, коли її не стало.
