Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

Кайєн не мав прав на престол, доки я жива.

****
- Ви хотіли мене бачити, Ваша Величність?
В його холодному голосі байдужість межувала з люттю.
- Каю...
Спробувала підійти, але хлопець відступив на крок. Ми залишилися вдвох в величезному кабінеті, що колись належав моєму батькові.
- Щось термінове, Ваша Величність?
Знову підкреслено звернувся до мене виключно як до королеви.
- Не треба, Каю... - попросила його, відчуваючи, як до горла підступає образа.
Проте він не відреагував. Завмер як крижана скульптура - красива, але бездушна.
- Добре. Якщо ти так хочеш, -  різко відвернулась від нього, аби приховати змокрілі очі. - Котися під три чорти.
Нервово спробувала стягнути з себе обручку-реліквію. Та, як завжди, не піддалася.
- Навіщо ти її знімаєш? 
Здригнулася коли прохолодна долоня стисла мої почервонілі пальці, а роздратований голос пролунав над самим вухом.
- Я хочу звільнити тебе від обов'язку бути моїм чоловіком!
Прокричала йому в обличчя, забувши, що до цього уникала дивитися на нього.
- Невже це так нестерпно для тебе?! - Кайєн теж перейшов на підвищений тон, жадібно вдивляючись в мої очі, почервонілі від сліз. - Бути зі мною так жахливо? Скажи!

Він все сильніше стискав пальці на моєму зап'ясті. Тож варто було мені відсахнутися від нього, як хлопець різко потягнув мене до себе. В ніс вдарив запах хвої і свіжості, якою завжди пахнуть його сорочки.

- А як що до тебе, Каю? - змусила себе знову зустрітися очима з синім поглядом. - Наш шлюб справжня мука для тебе, чи не так? Ти б волів бачити на моєму місці іншу... але пробач... доля те ще стерво!

Стримувати сльози вже не вдавалося. Я відчула їх сольоний присмак на губах.

- Чому ти плачеш? - Він здивовано заморгав, ніби тільки помітив мій стан.

Вільною рукою потягнувся до мого обличчя, щоб долонею витерти вологий слід на щоці. Не втрималась і прикрила від задоволення очі, відчувши цей майже ніжний дотик.

- Тому що покохала ідіота.

Я не могла дозволити йому усунутися. Міцно стиснувши тканину його сорочки, притягнула до себе. Наосліп знайшла губи. Пройшлася по ним язиком, насолоджуючись цим вкраденим дотиком. Не змогла стримати зрадливого стогону.
Кайєн спочатку закляк. Та, коли я майже втратила всіляку надію і збиралась у відчаї відступити, його стиснуті губи розімкнулись, а широкі долоні владно лягли мені на спину, щільніше притискаючи до сильного гарячого тіла.
Цей поцілунок не був схожий на жоден інший. В ньому відчувалась пронизлива щирість. І пристрасть, що перетворившись в покарання, спалювала наші душі. Його язик жадібно вдерся в мій рот, зуби навмисно прикусували непокірні вуста, а стогони перетворились в протест на межі безумства...
****
Стидливо поглядаю на безлад, влаштований на столі нашою пристрастю, доки одягаю сукню. Кайєн підходить ззаду і турботливо допомагає мені з застібкою, одночасно цілує в шию. Піддаюся спонтанному бажанню і притискаюсь до нього, аби поніжитися в теплі його обіймів.

- Ти погано на мене впливаєш, - шепоче на вухо хриплим від бажання голосом, - я стаю дуже жадібним.
- Каю, - розвернулась до нього обличчям і легенько вперлась в груди, аби відсторонитися і заглянути йому в вічі, - мені шкода, що я приховала від тебе... Це все не заради влади. Але я не могла дозволити їм використати тебе... Якби ти помер, я б цього не пережила.
Намагаюсь проковтнути важкі почуття, що підступили до горла, варто тільки згадати. Тільки надія на порятунок Кайєна і переконливі докази, що до дня коронації його не вб'ють, тримали мене на межі відчаю.
- Справа не у владі, Таро, - відчуваю як напружуються його м'язи і внутрішньо вся стискаюся від передчуття неминучого відчуження між нами.
Але на мій подив цього не стається. Кай раптом тепло усміхається мені і цілує в чоло. 
- Я сходив з розуму, коли Скаді сказала, що ти відмовилась від переговорів про моє звільнення. Думав, що це кінець. Що я тобі не потрібен, - чесно зізнався він.
Тепер прийшла моя черга напружуватися.
- Скаді? - хоч як невимушено намагалась говорити, справжні почуття були написані в мене на обличчі.
Кай інстинктивно сильніше стис руки навколо мого стану, певно очікуючи, що я захочу усунутися.
- Таро, вона нічого не значить. І ніколи не значила. Просто їй вистачило розуму залигатися з Едером.

Раптом він завмирає, дивлячись кудись поверх моєї маківки. А наступної миті його долоні розтискаються... Хлопець падає непритомний біля моїх ніг.

- Каю! - кидаюсь до нього і вскрикую від жаху, коли бачу тоненьку цівку крові, що стікає в куточку його рота.

****
Я сходжу з розуму від тривоги, міряючи кроками відстань від дверей до вікна. В кімнату, де придворний цілитель оглядає Кая, мене не пустили. Тож більше мені нічого не залишалося. Тільки чекати. І так вже третю годину.
На прохання лорда Ферро до мене приїхала Дел. Сида стала для мене незворушним оплотом спокою та незворушності. Саме вона зупиняла мене від численних спроб увірватися в кімнату, де лежав непритомний Кайєн.

- Тобі треба тримати себе і руках, Тіаро. Ти зрештою тепер королева.
- Я насамперед його дружина, - намагаюсь вирватися з її чіпких рук.
- Втручання в цілительський процес може серйозно нашкодити, - не покидає чергової спроби достукатися до мого здорового глузду подруга.

Хочу щось заперечити, та в цю мить нарешті відчиняються двері. З кімнати виходить стурбований цілитель. Тільки зараз я впізнаю в ньому того самого сивобородого чоловіка, який постраждав під час нападу на палац клану Костано.

- Що з ним? 

Відчуваю як земля йде з-під ніг, коли цілитель піднімає на мене співчутливий погляд. Кімната починає розпливатися перед очима. Відчуваю тільки як Дел перехоплює мене за талію і всаджує в крісло.

- Ваш чоловік живий, - нарешті промовляє чоловік.

Спершу я не вірю своїм вухам. Але коли піднімаю на нього сповнений нової надії погляд розумію, щось тут не так. 
Цілитель стурбовано хмуриться і ніби підбирає слова. Зрештою говорить прямо, як є: