Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

****
Церемонія розпочалась опівдні. Представник дому Вільєгас з одного боку, та я, спадкоємець з дому Даймондів, підтвердили своїми підписами процедуру передання королівського престолу Ардгольду за умовами, зазначеними в тристоронньому договорі "вічного миру" між сильфами, потомками темного імператора та крижаними королями.

- Я, Кайєн з дому Даймондів, спадкоємець криги та герцогства Нідбермор, присягаю народу Ардгольду перед обличчями темних богів...

Рука, що лежала на скрижалі правди ледь відчутно пекла. Проте, якби я збрехав, робив це під примусом чи не мав законних прав на владу - то отримав би опік.

В головній залі палацу сьогодні досить людно. Окрім прем'єр-міністра, лорда Вільєгаса та мене, тут знаходяться всі представники палати міністрів, до яких входять лорди Ферро та Еліот. Неподалік мене стоїть лорд Генрі Еббот. Він все ще занадто блідий, що нагадує про його нещодавнє поранення. Едріана я ніде не бачив.

- Клянусь обрегати мир та спокій Королівства Темних, зберігати древні традиції та славити темних богів перед обличчям свого народу. Клянусь своєю магією та іменем своїх предків...

Продовжую говорити слова королівської клятви, коли помічаю занепокоєння на обличчях деяких міністрів. Він спричинений неясним шумом.
Наступної миті хтось вскрикує, і я різко піднімаю голову. В залі повисає повна тиша, а всі погляди спрямовані на Едера, до горла якого приставлений тонкий кинджал. Його рукоятку зжимає тендітна жіноча рука. В срібноволосий нападниці я з подивом впізнаю Глорію Еліот.

- Не раджу рипатися, - промовила жінка звертаючись до прем'єра та безпорадних глядачів цього дійства одночасно.
- Що в біса відбувається? - Знервовано запитав у сильфіди лорд Оліс. - Глоріє, ти зовсім з глузду з'їхала?

Здається, він був щиро шокований її вчинком.

- Ні, - губи Глорії розтягнулися в звіриному вишкірі, що лиш здалека нагадував усмішку. - Я при своєму розумі. Просто наші домовленості більше не діють, Олісе.
- Що ти мелеш? Які ще домовленості?

А ось це вже не надто щиро. Куди більш промовистим був його погляд, що бігав залою, мов переляканий заєць.
Глорія у відповідь тільки злорадно зареготала. Все ж я давно підозрював, що ця жінка несповна розуму.

Тим часом натовп поволі почав розступатися, шанобливо схиляючи голови.
Спочатку не повірив своїм очам. До постаменту, біля якого я все ще стояв, впевненою ходою крокувала... Тіара.
В супроводі обох Ебботів та з чорною короною на голові... От тільки корона ця була зовсім не схожа на артефакт, який зараз лежав на шовковій подушці біля трону. Зіткана з пітьми, вона здавалась ефимерною та реальною водночас.

- Лорди та леді, - промовив впевненим голосом лорд Ферро, постать якого раптом виросла поряд зі мною, - дозвольте представити вам спадкоємицю дому Амендола та доньку короля Морана. Леді Тіару Даймонд!
Присутні, спочатку ошелешені звісткою, поволі відмерли від першого шоку. А потім вибухнули оплесками.
Не плескали тільки троє - Едер, з прискавленим до горла кинджалом, переляканий до смерті Оліс Вільєгас і я... чию руку обпікав скрижаль правди.