Корона мертвого короля. Смерть знає забагато таємниць - Джулай Саммер

- Так, ідея з маскарадом під Привидів зіграла нам добру службу. Вже не знаю, що Едер їм пообіцяв за співпрацю, та це спрацювало.

- То вони ніякі не привиди?

- Не зовсім. Це нащадки колишніх імперських найманців. Як і всі темні, вони були змушені тікати з імперії у повоєнні роки. Та Амендоли відмовили їм в службі. Тож вони зацікавленні в докорінній зміні влади...

Здається я навіть забула як дихати. Отже ніяких імперських найманців. Це все лише частина хитрого плану Едера, який не відмовився від своїх планів. Але вочевидь відкоригував їх. Тепер Кайєн не потрібен їм в якості контрольованої маріонетки. Їм потрібна його смерть.

Ще одна неочікувана новина - моя смерть у разі вбивства Кайєна. Навряд чи лорд Еварік цього не врахував, коли залишив племінника один на один з проблемами. Але ж мене, як дружину спадкоємця, оберігає реліквія, що здатна відвертати смерть. Та що сильніше - захист реліквії чи прокляття шлюбної мітки?

Напевно, зараз не час для подібних роздумів. Якщо я раптом відчую, що Кайєн загинув, часу на скорботу у мене вже не буде. Тільки для помсти - кривавої та жорстокої.

Зрештою розмова Глорії та Скаді багато розставила на свої місця. Скаді не просто так видавала себе за сильфіду на світських заходах. Вона теж співпрацювала з Едером, який пообіцяв їй тепле місце леді дому Даймонд. А згодом і багатої вдови.

Якби ми з Кайєном померли, ймовірно її мрії втілилися б в реальність. От тільки померти нам я не дам.

Коли змовниці пішли, я ще трохи посиділа у своїй схованці. А коли вирішила, що вони вже достатньо далеко, вийшла та почала досліджувати стіну в якій з'явився дверний отвір.

Перші десять хвилин результату не дали. Натискання на каміння та пошук ймовірних пустот - виявилися марними. Я вже почала думати, щоб знову скористатися порталом. Проте уявлення не мала, чи вдасться мені його скерувати, а головне скільки сил це забере. Враховуючи ворожість місця, в яке я потрапила, подібне рішення могло б тільки нашкодити.

Та от, коли я вже майже зневірилась знайти вихід з цієї пастки, як отвір сам по собі знову з'явився прямо перед моїм обличчям. З темряви коридору виступила хижо усміхнена срібноволоса жінка.

- Так і знала, що ти безнадійна, - знущально кинула Глорія, зверхньо дивлячись на мене з висоти свого зросту.

- То ти знала, що я тут?

Її манера спілкування добряче дратувала.

- Я ж не безталанна недотепа Скаді, - з награною образою пробурчала сильфіда. - Магію справжньої королеви Ардгольду, справжньому менталісту складно не відчути.

Глорія переможно вишкірилась, доки я завмерла оцінюючи рівень небезпеки халепи, в яку втрапила.

****

Друзі, вибачте за затримку нової глави(