Прокляття Зміїного Яру - Герцог Фламберг

Ліс зустрів їх гнітючою тишею, яка здавалася ще більш моторошною після галасливого села. Не чути було співу птахів, лише вітер гуляв між дерев, шелестів листям, шумів у верховітті, наче перешіптуючись про наближення чогось зловісного. Чоловіки йшли обережно, ступаючи по м'якому моху і сухому листю, вдивляючись у темряву між дерев, намагаючись вловити найменший рух, найменший звук. Крук тримав рушницю напоготові, його пальці міцно стискали холодний метал, а серце калатало в грудях, наче передчуваючи небезпеку. Він був готовий до бою, готовий захистити Олесю і це село, яке дало йому притулок і надію.

Раптом Петро, який йшов попереду, різко підняв руку, даючи знак зупинитися. Він завмер, наче прислухаючись до чогось, що було нечутно для інших. Його обличчя стало напруженим і зосередженим, а очі пильно вдивлялися в темряву лісу.

"Чуєте?" - прошепотів він, його голос ледь долинав крізь шум вітру в гілках.

Крук напружив слух, намагаючись вловити хоч якийсь звук, крім вічного шелесту листя і тріску гілок. Спочатку він нічого не чув, лише стукіт власного серця в грудях. Але потім, крізь цю природну симфонію лісу, він розрізнив тихий, ледь вловимий скрегіт, ніби хтось тягнув щось важке по землі, зачіпаючи коріння дерев і каміння. Цей звук був неприродним, зловісним, він різав вуха і наповнював душу тривогою.

"Що це?" - спитав Крук, його голос був хрипким від напруги.

"Вовкулаки", - відповів Петро, і його слова пролунали в тиші, наче вирок. "Вони близько".

Чоловіки інстинктивно стиснули зброю в руках. Сокири, вила, ножі — все, що вони мали, щоб захистити себе і своє село. Напруга зросла до межі. Всі розуміли, що битва неминуча, що зараз вони зіткнуться з небезпекою, з якою ще ніколи не стикались. Страх і збудження боролися в їхніх серцях, адреналін закипів в крові.

Раптом з гущавини лісу, наче з самого серця темряви, вискочила темна фігура. Це був вовкулака — величезний, мускулистий, вкритий густою сірою шерстю. Його очі палали червоним вогнем, а з пащі стирчали гострі, як бритва, ікла. Він заревів диким, жахливим ревом, від якого кров стигла в жилах, і кинувся на чоловіків, готовий розірвати їх на шмаття.

Почалася битва. Чоловіки з криками кинулися на вовкулаку, атакуючи його сокирами і вилами. Але той був надто сильним і швидким. Він ухилявся від ударів з неймовірною спритністю, розкидаючи чоловіків як ляльки. Його кігті роздирали плоть, його ікла впивалися в тіла, його рев наповнював ліс жахливими звуками.

Крук, стоячи трохи осторонь, підняв рушницю і прицілився. Він довго не міг вистрілити, його руки тремтіли, а в голові панував хаос. Але потім він зібрався з духом і натиснув на курок. Пролунав постріл, що розірвав тишу лісу. Вовкулака заревів від болю і впав на землю, з його боку полилася кров. Але він не здався. Він швидко підвівся, його очі палали ще яскравіше, а лють стала ще більш шаленою. Він знову кинувся в атаку, готовий помститися за свою рану.

Олеся, бачачи, що чоловіки не справляються з розлюченим вовкулакою, швидко підійшла до Крука. Вона стала поруч з ним, її очі блищали рішучістю, а обличчя випромінювало незламну силу. Вона підняла руки, і її тонкі пальці заплелися в складні магічні знаки. Її губи зашепотіли давнє заклинання, слова якого лунали в лісі, наче пісня вітру, наповнюючи його незримою магічною силою.

Навколо вовкулаки, який вже готувався до нового стрибка, закружляли яскраві іскри, наче сотні світлячків вирвалися з темряви. Він заревів від болю, який пронизував його тіло, і почав кататися по землі, хапаючись за голову. Його тіло почало змінюватися на очах. Густа сіра шерсть випадала клаптями, гострі ікла зменшувалися, а червоні очі поступово набували людського вигляду. За кілька секунд вовкулака перетворився на звичайного чоловіка, голого і збентеженого, який з жахом дивився на свої руки, не розуміючи, що сталося.

Чоловіки, що стояли навколо, з подивом і благоговінням спостерігали за тим, що сталося. Вони не могли повірити своїм очам. Ще мить тому перед ними був жахливий звір, готовий розірвати їх на шмаття, а зараз — звичайна людина, слабка і беззахисна.

"Що це було?" - спитав один з чоловіків, його голос тремтів від збудження.

"Це магія Олесі", - відповів Петро, і його голос був сповнений гордості і вдячності. "Вона перемогла вовкулаку".

Чоловіки з вдячністю подивилися на Олесю. Вони зрозуміли, що вона врятувала їх від небезпеки, що вона — їхня захисниця, їхня надія.

Крук також був вражений. Він, людина з реального світу, звиклий до зброї і насильства, ніколи не вірив у магію. Але те, що він побачив на власні очі, не можна було пояснити інакше. Він зрозумів, що Олеся — незвичайна жінка, що вона володіє силою, яка перевершує його розуміння, силою, яка здатна творити чудеса. Він подивився на неї з захопленням і повагою, відчуваючи, як в його серці зароджується щось нове, щось світле і невідоме.

+++

Якщо помітили помилки, будь-ласка напишіть в коментарях.

Якщо сподобалося підтримайте лайком. Для мене як автора дуже важлива ваша підписка, тому прошу підтримати і цим. Також не видаляйте з бібліотеки.