Я обираю бути твоєю - Ольга Островська
− Я збираюся викликати з Соледу Жозелін, щоб тобі не було нудно, поки я буду зайнятий тут, − повідомляє Рок, проводячи кінчиками пальців від мого живота до грудей та шиї, потім підборіддя, обводить губи, трохи натискаючи. Стежить палким поглядом за кожною реакцією. − Вона розповість тобі все про твій новий статус і про те, що він тобі дає. Я буду намагатися приділяти тобі якомога більше часу, але багато не обіцяю.
− Це дуже складно? − мимоволі хмурюся я.
− Що саме? − уточнює він, продовжуючи мовби ненароком відволікати мене, досліджуючи моє тіло руками й жадібними очима.
– Управляти імперією та своїм даріатом одночасно, – мені складно навіть уявити, скільки це клопоту та обов'язків у плані управлінському. Але є ще всі ці їхні куардівські нюанси з енергіями та силовими полями.
– Сил потягне чимало, але це для мене не є великою проблемою. Впораюся, − його пальці зариваються в моє волосся, масажують шкіру, змушуючи мало не муркотіти від задоволення. − Я, на жаль, не можу всіх прибрати з палацу, Міє. Постарайся не контактувати без мого відома ні з ким. І не ходи нікуди без супроводу Жозелін. Так тобі буде безпечніше.
Ага. А ще, зважаючи на попередню розмову, спокійніше для нього. Схоже, мені знадобиться час на те, щоб відвоювати собі хоч трохи самостійності. Сподіваюся, що це, в принципі, можливо в моєму становищі. Ця думка, промайнувши, розчиняється в дрімотній млості, навіяній всіма цими погладжуваннями та лагідністю сильних ніжних рук.
Потім додумаю, а зараз мені й так добре, дуже добре. З задоволеним стогоном я притуляюсь обличчям до чоловічого плеча і дозволяю собі поринути у м'які обійми сну.
Залишок дня пролетів, як одна мить, наповнена блаженством і насолодою. Я проспала кілька годин, а коли прокинулася, ми з чоловіком разом пообідали, сидячи на терасі, що прилягає до наших покоїв. А потім знову кохалися. Довго, ніжно. Він ніби пив мою насолоду, даруючи її кожним своїм дотиком.
Настав і час підживлення малюка. Цього разу все вже сприймалося зовсім по-іншому. Долоня Рока гарячим тавром лежала на моєму животі, а мені виразно здавалося, що я відчуваю не тільки його енергію, якою він щедро ділився з моїм сином. Здавалося, що і в мені зароджується у відповідь хвиля чогось дуже... трепетного, ледь відчутного, як дотик крил метелика, або подих теплого вітерця. Мені відчувалося, що то мій син так вітається з тим, кого визнав своїм батьком.
Розчулена та сповнена емоцій, я навіть розплакалася, викликавши в чоловіка спочатку здивовану розгубленість, а після моїх плутаних пояснень поблажливу усмішку, яка мені все одно здалася... ніжною і задоволеною. Так, після цього дня я по-справжньому почала сподіватися, що з нашого шлюбу, нехай і вимушеного спочатку для мене, все одно може вийти щось міцне й справжнє. Якщо ми вдвох цього захочемо.
Ввечері нарешті сіла за листа для Васі. Що б там сестра не вирішила і як би не сприйняла знайомство з Арідом, буде набагато краще, якщо вона повірить хоча б його словам про мене, і не переживатиме, що зі мною відбувається щось страшне. У своєму посланні я коротко розповіла їй причини, через які потрапила в інший світ і не можу тепер повернутися додому. При цьому згадала кілька наших з нею спільних секретів, які ніхто, крім нас двох, знати не міг. Щоб цим повністю розвіяти сумніви в справжності мого послання.
Листа я запечатала і кілька хвилин посиділа, притискаючи його до грудей, намагаючись просякнути клаптик паперу і кожне слово на ньому своєю любов'ю до сестри. Можливо це сентиментально, наївно і так на мене впливають гормони, але я вірю, що Вася зможе це відчути. Лише після цього віддала конверт Року з проханням передати імператору.
А вранці наступного дня, як тільки я прокинулася, чоловік насамперед повідомив мені, що Арід, прихопивши мого листа, вже відправився до порталу на Землю. Сказав також, що йому самому, на жаль, вже настав час братися за справи, а мені потрібно дочекатися Жозелін, яка повинна от-от з'явитися.
І потягнулися довгі трудові будні Рока, на посаді зам-імператора, і мої, значно менш заклопотанні, як його дружини. Перший день я просто відсипалася і майже нічого не робила, дослухавшись до порад моєї компаньйонки. Милувалася видами з вікон наших покоїв, влаштовувала чаювання на терасі, для нас двох із Жозелін, і розмірковувала про своє життя, коли залишалася одна.
Думала я в основному про наш з Роком шлюб, звичайно. За відсутності чоловіка це робити було набагато вільніше. Думалося мені багато чого та всяке різне. Але загалом картина вимальовувалась досить обнадійлива. Це якщо себе не накручувати, а я старалася цього не робити.
Так, чоловік, не заперечував той факт, що наш шлюб для нього вкрай вигідний. Так, відкритим текстом говорив, що я потрібна йому для продовження роду, тому що змогла прийняти його енергію і натомість віддаю свою, дуже смачну для нього. Так, ще однією вагомою причиною відверто називав те, що я з самого початку пробуджую в ньому бажання володіти мною. Так, так, так, це все мало схоже на зізнання в романтичних почуттях, я вже мовчу про кохання.
Але це зовсім не означає, що ці почуття в нього не можуть виникнути. Швидше, навіть, навпаки. Зв’язок між нами може стати гарною такою основою для їх виникнення. Адже дивиться Рок на мене з ніжністю, адже м’якшає щоразу, коли розмовляє зі мною. Адже сам зізнався, що втрачає контроль, коли я поруч, казав, що я зводжу його з розуму.
Я бачу це все, я відчуваю. Я вірю, що все для нас може скластися дуже добре. І зовсім не хочеться вірити, що це просто власна закоханість мені очі затуляє.
На цій думці я зазвичай спотикаюся. Тому що… ну, дивно це. Знати чоловіка так недовго і вже настільки до нього прикипіти, довіритися, відкритись, настільки… закохатися. Це здається неймовірним, майже неможливим, особливо у світлі власного негативного досвіду та з дитинства вбитих неадекватною мамою установок. Але якщо мені добре, то навіщо дурна рефлексія? Я просто хочу бути щасливою. Я просто хочу кохати й бути коханою.
