Я обираю бути твоєю - Ольга Островська

− Дурненька. Я отримав у пов’язані безцінний скарб і буду останнім дурнем, якщо відмовлюся від тебе, – бурчить він, притискаючи мою голову до свого плеча.

– Але…

− Помовч, Міє. І вислухай. Твоя мама збожеволіла не просто так.

– Що? − підіймаю я голову, але натикаюся на строгий погляд чоловіка і закриваю рота.

– Судячи з того, що ти розповіла та дозволила мені побачити, вона була енергетично залежною. Ви таких енергетичними вампірами називаєте, − вибиває з мене дух Рок новою інформацією. – Вона живилася від вас із сестрою. І намагалася отримувати енергію від чоловіків, але швидко виснажувала їх, нічого не даючи натомість. Тому ті втікали, судячи з усього. А їй ця енергія була життєво необхідною. Особливо чоловіча. Постійна потреба в підживленні й звела вашу маму з розуму. Довела до хвороби та смерті. Якби вона була більш розсудливою і зрозуміла, що з нею відбувається, шукала б сильнішого партнера, який міг би її живити без шкоди для себе, а не чіплялася за енергетичних здохликів.

Я тільки й можу, що ошелешено кліпати очима. Мати була енергетичним вампіром? Ні, в мене іноді виникала така її характеристика в голові, але якось не навсправжки. Без реальної віри у це. Але Рок говорить з абсолютною твердою впевненістю. І я навіть не знаю, як це сприймати. У голові поки що не вкладається. Хоча, якщо замислитися, то це багато, дуже багато чого пояснює.

− Що ви з сестрою відчули, коли її не стало? Вам полегшало, адже так? Ви соромилися цього, вважали себе поганими доньками, але ви відчули, як вона припинила тягти з вас сили.

Це звучить жахливо, низько, негарно. Але він має рацію. Ми тужили за мамою. Нам було дуже боляче та тяжко. А ще соромно за інстинктивне почуття… непосильної ноші, кам'яної брили, що досі притискала нас до землі, а тепер звалилася з плечей.

− Я така сама? Як вона? – питаю тихо. Адже Рок щось знайшов у мені особливого. Може, тому я змогла прийняти його енергію?

− Ні, дівчинко. У таких людей, як твоя мати, дочки народжуються іншими. Здібними підживлюватися від усього довкола, від Всесвіту, від своїх і чужих емоцій, від споглядання прекрасного, від улюбленої справи, людей поряд. Ви, як губка, вбираєте енергію і накопичуєте її, маючи величезний внутрішній резерв. Здатні приймати та віддавати. Це закладено у вас із народження, інакше з енергетично залежною матір'ю не вижили б. І саме це зробило тебе такою унікальною та здатною стати парою куарду.

– А сини? – уже з чистої цікавості питаю я. − Що, якщо у такої матері народжується син?

– А сини, якщо не набувають здатності енергетично закриватися, і якщо поряд немає енергетично сильного батька, часто стають або абсолютно залежними створіннями, яких і чоловіками язик не повертається назвати, або такими ж енергетичними крадіями, – чую у відповідь від свого куарда.

Пару хвилин я сиджу тихо, переварюючи все, що почула. Найважливіше для мене у всьому цьому те, що божевілля мені, здається, не загрожує. І Васі теж.

− Ти думаєш, Вася така сама, як я? – нарешті озвучую закономірний висновок.

– Тепер я в цьому абсолютно впевнений. Точніше, ми впевнені, – хмикає Рок.

І тут я розумію, що мої здогади щодо інтересу Аріда до моєї сестри не такі вже й неймовірні, у світлі всього вищесказаного.

– Чому це припущення тебе так лякає? – одразу ж реагує на мої думки чоловік, тим самим підтверджуючи їх.

– Я не… я… дуже хочу для сестри щастя. І кохання в шлюбі, – плутано зізнаюся двом куардам.

Та й нехай ображаються. Ваську образити не дам. З деяким побоюванням повертаюсь до імператора, і наші погляди зустрічаються. Він розглядає мене злегка примруженими очима, задумливо і, на моє полегшення, зовсім не ображено.

− І ви вважаєте, що я не можу їй цього дати? – цікавиться, схиливши голову набік.

От усі карти й відкриті. Отже, він справді націлився на мою сестру.

– А можете? – із викликом питаю у відповідь.

Адже навіть Рок, при всьому його дбайливому ставленні до мене, не приховує, що я для нього цінне придбання. Дуже потрібна, вигідна, корисна, смачна та потенційно плідна пов'язана. Чи полюбить він мене колись, велике питання.

– Я не дізнаюся про це, доки не познайомлюся з нею, – смикає куточком губ імператор. − І ви не можете знати, чи відмовить мені Василина. Особливо, коли дізнається, що ви тут.

Шах і мат. Я справді не знаю, як вчинить Васька. Чи маю я право вирішувати за неї?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно