Приховані гріхи - Світлана Литвиненко

  Емілія відчула як хвилювання накрило її, коли подумала що щось не так, щось трапилося. Напевне якісь негаразди з Софійкою і тому її батьків не видно в глядацькій залі. Мабуть, дитина перед виступом розхвилювалася і боїться виходити на сцену. А може це через неї в Софійки немає настрою? Бо вона пішла тоді не попрощавшись з нею, бо гадала, що так буде краще. Емілія підвелася з крісла та хотіла вийти з ряду. Куди? Куди вона зараз піде? За куліси? І тут Емілія побачила як до зали зайшов Ігор, він вийшов із-за куліс, пригнувся та пройшов поміж рядів та сів на своє місце у третьому ряду. Емілія з полегшенням видихнула і теж сіла знову на своє місце попросивши вибачення у жінок, які сиділи поруч з нею.

  А чому Ігор сам? Де Каміла? Ну, звичайно вона ж біля своєї доньки. Все-таки, мабуть, Софійка занадто схвильована. Емілія дивилася у бік Ігоря. Як би їй хотіло зараз сидіти поруч з ним і тримати його за руку відчуваючи приємне тепло. Та Ігор її заборонене кохання, чоловік з яким вона ніколи не буде разом, але якого буде кохати завжди.

-А зараз на сцену запрошуємо дитячій танцювальний колектив «Запальничка» керівник…,-  пролунало зі сцени голос ведучого і Емілія відразу повернулася до реальності щойно почула що зараз на сцену повинна вийти Софійка.

  І ось, на сцену вийшов дитячий колектив і Емілія відразу помітила Софійку, яка танцювала у парі з Сергійком. Дівчинка у бальній рожевій сукні виглядала дуже гарно, святково, схожа на маленьку фею. Емілія навіть була готова заплакати, бо зараз її переповнило відчуття гордості через те, що вона була знайома з тією дівчинкою, яка зараз виступала на сцені. І тут Емілія помітила, що Софійка почала робити помилку за помилкою втрачати рівновагу та впевненість, була занадто пригніченою, щоб зосередитися на виступі до якого так ретельно готувалася. А потім Софійка перечепилася і бувало трохи не впала водночас кинувши погляд у залу ніби очима когось шукала. Софійка сподівалася побачити її, Ему. І Емілія це зрозуміла і тому швидко підвелася та помахала їй рукою з надією, що дівчинка її помітить.

  І Софійка її помітила, усмішка засяяла на обличчі дитини. Дівчинці вдалося опанувати себе і далі вона почала виступати так гарно та впевнено, що викликала захоплення у глядачів. Ігор все бачив і все зрозумів, він повернув голову і теж побачив Емілію. Посміхнувся від… щастя. Вона прийшла, бо для неї був виступ Софійки важливим. От що мав на увазі Назар, коли зранку телефонував Ігорю та говорив, що Ема ще у місті.

  Після закінчення виступу Софійки Ема мала намір піти, точніше втекти з будинку культури поки всі глядачі ще лишалися в глядацькому залі та продовжували дивитися нові виступи. Та головне, поки Ігор лишався сидіти на своєму місці. Він не повинен її наздогнати. Емілія вийшла з зали та підійшла до гардеробної, подала свій номерок. Вона прямо благала у своїх думках гардеробницю, щоб та поквапилася і швидше подала їй пуховик. Але кожна секунда тягнулася так…  довго.

-Хочеш знову втекти? – почула Емілія у себе позаду голос Ігоря.- Думаєш я тебе відпущу?

-Ігор,- прошептали її вуста, але вона ніяк не наважувалася розвернутися до нього, у неї закам’яніли ноги, тіло стало раптом нерухомим і все навколо ніби зникло.

-Візьміть, будь ласка, свій одяг,- повторила гардеробниця звертаючись до Емілії.- Ви мене чуєте?

  Емілія тільки кивнула головою та взяла пуховик і відчула як Ігор підійшов до неї ще ближче. Він взяв з її рук пуховик, а потім взяв її за руку і відвів у бік.

-Ема, я такий щасливий бачити тебе…