Приховані гріхи - Світлана Литвиненко

-Я маю вищу освіту…,- сміло заявив Захар.

-Ти шахрай, аферист,- крикнув на нього Ігор,- навмисно спокусив мою дружину, бо побачив, що вона заможна, має гроші. Вирішив за рахунок неї вибратися у люди, розбагатіти…

-Не треба судити по собі,- відрізала йому Каміла,- якщо ти так зі мною вчинив, то це не означає, що всі чоловіки зі мною тільки із-за грошей. Я знала з самого початку про твої наміри, але все одно дозволила тобі бути зі мною, бо кохала тебе. Я для тебе багато чого зробила, насамперед дозволила тобі керувати моєю компанією, зробила співвласником, подбала про те, щоб ти став батьком. А ти заради якоїсь шмаркачки все це зруйнував та готовий від усього відмовитися. Навіть від «ЛісБука» готовий відмовитися тільки, щоб бути з нею.

-Мені правда шкода, що я виявився таким,- Ігор визнав це,- але знай ти мені небайдужа. Я люблю тебе і завжди буду любити, ти назавжди залишишся для мене рідною…

-Але кохаєш ти іншу, не мене,- у Каміли на очах блиснули сльози.- Знаєш, я тебе теж більше не кохаю, а кохаю Захара. Він не тільки врятував моє життя, а й запалив в мені пристрасть так як не зміг зробити це ти.

-Якщо ти зараз говориш щиро, то я за тебе радий,- Ігорю було шкода Камілу, він навіть хотів підійти та обійняти її, пригорнути до себе, заспокоїти, але він не міг цього зробити.- Каміло, будь ласка, будь розсудливою. Не треба руйнувати компанію. Постав на чолі неї таку людину, яка дійсно розбирається у керуванні, а не яка доведе «ЛісБук» знову до банкрутства.

-Це вже не твої справи. Якщо хочеш отримати розлучення і Софію, то перепиши свою частку «ЛісБука» на Захара,- Каміла підвелася та взяла під руку коханця,- а в тім ти вже зробив свій вибір, залишилося владнати тільки формальності.

-Я зовсім не хотів, щоб так вийшло, не хотів ображати тебе. Вибач,- Ігорю було справді шкода.- Гаразд, я заслуговую на твій гнів, але Софійка ні, вона вважає тебе своєю мамою. Не будь з нею наскільки жорстокою, не відмовляйся від неї, вона тебе любить.

-Любила мене, а тепер полюбить свою нову маму,- Каміла високо задрала підборіддя,- я ніколи до неї не відносилася як до своєї рідної доньки. Софія для мене завжди була чужою, вона мені була тільки потрібна для того, щоб зробити приємне тобі. Бо ти ж ніби хотів мати справжню родину. Та насправді тобі була тільки потрібна моя компанія, ти хотів користуватися моїми зв’язками, статусом, грошима…

  І тут вони почули плач Софійки, яка стояла на сходах та плакала. Дівчинка встигла почути достатньо, щоб зрозуміти, що її мама зовсім їй і не мама. Ігор підбіг до Софійки обійняв, сів на сходах та посадив доньку собі на коліна.

-Все буде добре…

-А ти теж не мій тато? – запитала дівчинка.

-Я твій тато, і я тебе дуже люблю, і буду про тебе завжди дбати і ніколи тебе не покину. Я обіцяю тобі,- Ігор відчув як по його щоці покотилася сльоза, він шкодував, що був такий необачливим та шляху назад вже не було.

  Його родина щойно зруйнувалася… та він побудує нову, сповнену любові та поваги, але найголовніше… без обману...