Мій недолугий бос - Ксенія Стрілець

– Ні, просто дивлюсь, що означає слово “недолугий”.

– Нічого хорошого, як для тебе.

– І дійсно, характеристика так собі, – відкладає гаджет в бік. – То я офігенний в ліжку? – запитально вигинає брову.

– Господи, – кажу знесилено і скидаю з себе туфлі, бо ноги просто гудуть. – Ти знову почув, лише те що хотів.

– Я почув все, – каже мені вже на вушко, коли за два кроки опиняється біля мене, а його руки обвивають мою талію. – І готовий слухати далі, завтра, післязавтра, на наступному тижні і через рік, поки тобі є що мені сказати і поки не зрозумію, що коїться у тебе в голові.

– Це непосильна для тебе задача, – кажу, легко усміхаючись. – Неможливо дізнатись, що коїться у жінки в голові та ще й за такий короткий термін. Це як справа всього життя.

– Я нікуди і не поспішаю, – каже ніжно. – Можливо раніше я і був недолугим в стосунках, та це лише тому, що у мене не було тебе. Але зараз у мене є ти, – торкається мого обличчя своїми великими теплими долонями. – Ти ж у мене є? – уважно вдивляється мені у вічі, намагаючись прочитати там відповідь на своє питання.

– Є, – стаю навшпиньки та легенько торкаюсь його губ. 

– От і чудово, – поглиблює поцілунок, міцно притискаючи мене до себе.

– Що означає твоє “От і чудово”? – встигаю запитати коли він зменшує натиск. – Я так не розумію, мені потрібні подробиці. Ми зустрічаємось чи ні?

– А це має значення?

– Звісно має. З твоєю страусиною хворобою, мені треба точно знати які права я маю. Якщо це просто секс, то кожен робить що хоче, а якщо ми зустрічаємось, то у мене є священне право дістати тебе з під землі, якщо ти знову почнеш від мене ховатись.

– Я не ховався, – каже впевнено.

– Ага, саме тому я була змушена покинути своє свято, щоб розбиратись з тобою, – і після цих слів його впевненість згасає, він і сам розуміє, як для мене було важливо зробити урочисте відкриття і яке я зараз пропускаю, через з'ясовування стосунків з ним.  

– Вибач, – поцілунок – мені шкода, що ти пропускаєш власне свято, – поцілунок – я тебе вітаю, – поцілунок – і пишаюсь тобою, – поцілунок.

– Ти мені подобаєшся, Коваленко Денис Вікторович, – кажу серйозно дивлячись йому у вічі. Як там кажуть “Горить сарай, гори і хата”, що вже приховувати і так ясну річ.

– І ти мені подобаєшся, – поцілунок – дуже, – поцілунок. 

Ми стоїмо деякий час на тому самому місці, насолоджуючись в теплих обіймах один одного, в той час, як наші вуста ведуть свій діалог. 

– То який я там у ліжку? – запитує Денис, різко змінивши тему.

– Не пам’ятаю, – кажу сміючись і вириваюсь з його обіймів.

– Коротка у вас пам’ять, Аделіна Романівна, доведеться повторити пройдений матеріал, – я навіть не встигла і кроку зробити, як опинилась перекинутою через плече, а за хвилину вже лежала на м’якому матраці, спостерігаючи, як він крадеться від краю ліжка, залишаючи гарячі поцілунки на моєму тілі.