Моє новорічне диво - Оксана Мрійченко

— Потім пошукаю. Є запасні, — Оля нахилилася до шухляди біля полиці з взуттям, витягнула запасний ключ, вставила його в замок і відімкнула двері.

— Шукати не доведеться, — натягнувши пальто, Богдан підійшов до відчинених дверей і підчепив пальцями ключі, які стирчали по той бік.

— Я вчора зовсім ніяка була? — Оля мимоволі посміхнулася.

— Угу, — Богдан підхопив її руку, витягнув з замка ключі та вклав їх в долоню дівчини, знову упіймавши її погляд. — Будеш вдома Новий рік зустрічати?

— Так, — Оля помітила, що він не випускає її руку і почервоніла. — А… ти?

— Я лише кілька днів у Києві. У мене тут нікого крім дядька. Він до себе кликав.

— Додому у Вінницю не поїдеш?

— Далеко дуже. Ще й снігопад вночі був, на дорогах складно, — Богдан посміхнувся і повільно випустив її руку. — Ну добре, піду. З прийдешнім тебе.

— Дякую. Тебе теж.

Богдан вийшов з квартири і рушив до ліфта. Оля замкнула двері та притулилася до них спиною, накривши долонями обличчя. Щоки горіли бентежним вогнем, а на губах тріпотіла посмішка. Це було дивно. Струснувши головою, Оля рушила в кімнату. Треба прийняти душ і щось приготувати собі на новорічний стіл.