Моє новорічне диво - Оксана Мрійченко

— У тебе зсередини двері теж ключем відкриваються?

— Угу, — Оля зустріла його погляд. — Двері замкнено. Я їх захлопнула. А що?

— Нічого. Ключі де?

— Не знаю.

— Тааак! Пригода продовжується! — Богдан присів перед дівчиною навпочіпки, допитливо вдивляючись в її обличчя. — Куди ти поділа ключі, диво?

— Богданчику, — Оля раптом накрила руки боса долоньками, упіймавши його погляд. — Не йди. Снись мені ще.

Богдан мимоволі посміхнувся, вдивляючись в її обличчя. Оля виглядала неймовірно милою та гарненькою, але її затуманені сірі очі чомусь сяяли сумом. Богдану раптом захотілося знову обійняти дівчину. А ще купити їй ялинку. Велику і пухнасту, щоб створити новорічний настрій. Думки змінювали одна одну зі швидкістю світла, а в грудях чомусь стало дуже тепло. А Оля повільно нахилилася до Богдана та обережно накрила його губи своїми губами.