Ти отруїв мене собою - Валерія Дражинська
Батур
Піднімає руку, щоб мене схопили. Але лунає автоматна черга.
Переді мною падає три тіла. За*бали подібні вискочки! Уся охорона в цій організації під страхом смерті вірна мені. Підкупити неможливо. Гроші в труну не понесеш. Мене вже давно не дивує людська дурість. Микола знав проти кого йшов, але вважав себе розумнішим. Було б смішно, якщо не дивитися на трупи. Мені не подобається вбивати, відбирати чуже життя. Але чмо, яке вирішило за мене мою долю, змусило. Він думав, що я не зможу його вбити, а в мене навіть рука не здригнулася. Сам виховав!
Думав, що тут усе скінчиться, але намалювався ще один індивідуум, з яким треба розібратися.
- Тіла приберіть, - віддаю короткий наказ.
На сьогодні маленькій вистачить трупів. Підходжу до машини. Відчиняю двері й ледве встигаю підхопити тіло, що здригається в риданнях. Що за...? Піднімаю Карину за плечі і злегка струшую. Її залиті сльозами очі фокусуються на мені.
- Ти живий?! - шепоче надірваним голосом.
Аху*ти! Ні, я знав, що вона повернута на мені. Але щоб до такої міри?! Я її тут типу іншому мужику їхав віддавати, а вона хвилюється, чи живий я. По тілу поширюється незвичне тепло і пробиває тремтіння. Обхоплюю її руками та притискаю до себе. Міцно. За що мені це диво? Не стримуюся, вдавлюю спиною в машину. Піднімаю до рівня свого обличчя. Змушую обхопити себе ногами. Як божевільний нападаю на її рот. Терзаю як востаннє. Така гаряча, солодка. Маленька відповідає, з такою віддачею, що мені зносить дах остаточно. Ниючим членом втискаюся в дівоче лоно. Вона голосно стогне мені в рот. Десь там замість шиферу блимає червона лампочка. Ми тут не одні. І навіть запхати її в машину не варіант. Хоча дещо в моєму організмі іншої думки. Ігнорую. З маленькою на руках, що обхопила мене немов чужий свою жертву, йду в напрямку будинку. Податливо тулиться до мене. Цілує шию. С*ка! Маленька, я ж зараз не стримаюся і трахну тебе просто тут, при всіх. Я й так на межі!
- Батууууур! - шепоче, а мене від того, як вона вимовляє моє ім'я, аж пересмикує.
Штовхаю перші-ліпші двері. Притискаю до стіни. Не зрозуміло, як стягую з неї штани разом із трусами. Вриваюся в омріяну гарячу мокру тісноту і кайфую. Бл*дь, таке враження, що додому повернувся, після ста років відсутності. Очі закочуються. Та я, с*ка, заради маленької моєї світ на шматки порву, аби вона завжди була поруч. Я жорстко вбиваюся в неї. У відповідь вона голосно стогне і дряпає мені все, що під руки попадається. Шия, плечі, обличчя... По х*й! Це ще більше заводить. Відриваю її від стіни і лягаю на підлогу. Вона зверху. Несамовито рухається. Поспішає за своєю нірваною. Занадто одягнена. Рву, ігноруючи блискавку, олімпійку. Перед очима з'являються мої улюблені груди. У горлі пересихає. Притягую її до себе і впиваюся в рот. Не цілую. Кусаю, зализую. Більше не можу. Межа. Хапаю маленьку за стегна і, грубо насаджуючи на себе кілька разів, кінчаю. Відчуваю, як член охоплюють судоми відповідного оргазму. Це пизд*ц, як аху*но!
Віддихавшись, ніжно цілую маленьку у скроню. Піднімаюся разом із нею. Вибору немає. Чужий не відпускає хижака. Вона з усієї сили вчепилася в мене. Сідаю з нею на диван. Зараз буде другий захід. Я вже готовий. Ось тільки відчуваю, що білява голівка, яка притулилася до моїх грудей, виділяє рясну вологу. Якого? Беру її обличчя в руки та наближаю до свого. Великими пальцями витираю сльози. Синява очей знову затягує в себе. Я хворий на неї. Однозначно. Запах зводить із розуму. Зовнішність... Та на х*й ту зовнішність. Не сперечаюся, красива, але мені потрібна вона. Просто вона! У будь-якому вигляді.
- Я зробив тобі боляче? - сам себе заспокоюю, що начебто ні, але х*й зрозумієш цих жінок.
- Так! Морально. Ти віддаси мене? - нервово й ображено підтискає нижню губу.
- Так, - відповідаю і з полегшенням щиро посміхаюся, чого з дитинства собі не дозволяв, - Тільки самому собі. Більше ти нікому не дістанешся. Моя!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно