Чому ти нас зрадив? - Аріна Громова
Така увага Молотова була мені приємна. Суто по-жіночому я не могла не реагувати, коли настільки серйозний чоловік до мене залицявся. Однак серйозних емоцій не виникало.
Можливо, моє серце зачерствіло після негативного досвіду, який я отримала завдяки колишньому чоловікові. Арсанов залишив глибокі рани в душі.
Зараз настала емоційна тиша.
Я щиро раділа кожному новому дню. Світ відкривався інакше. Раніше моя реальність оберталася навколо Давида. А тепер багато чого змінилося.
Навчання. Робота. Моє життя не тільки діти. Мені потрібно дати їм гідне майбутнє, а для цього важливо наполегливо працювати щодня.
Але варто було зітхнути з полегшенням, як новий удар обрушився на мене. Причому такий, якого я зовсім не чекала.
Як зазвичай поверталася додому, майже підійшла до свого подвір'я, коли поруч раптом зупинився величезний позашляховик. Дверцята відчинилися і мене заштовхали всередину. Усередині спалахнуло відчуття дежавю.
Практично так викрадав мене Лютий.
Але люди в машині зовсім не були схожі на його охоронців. Тих я вже впізнавала за обличчями. А цих мордоворотів бачила вперше.
- Хто ви? - пробурмотіла. - Вам краще мене відпустити. Навряд чи Лютому сподобається те, що тут відбувається.
Чоловіки переглянулися, але нічого не відповіли.
- Ви ж знаєте Лютого? - не збиралася замовкати.
Знають. Не можуть не знати. Тарас відома людина в нашому місті. Багато хто його боїться. Але не ці типи.
- Він чекає мого дзвінка, - продовжила я, вирішила збрехати. - Ми домовилися зустрітися, адже я хрещена мати його дитини. Він має відправити за мною свій автомобіль, тому... якщо ви просто зараз відпустите мене, то у вас жодних проблем не виникне.
Мовчання було мені відповіддю.
- Лютий не просто так отримав це прізвисько, - пробурмотіла я, відчуваючи, як горло здавлює від страху.
Гадки не мала, що відбувається. Що на мене чекає? А вдома мої малюки. Нехай і з нянею, все одно...
- Лютий не єдиний авторитет у цьому місті, - раптом вимовив один із моїх викрадачів.
Можливо, він збирався сказати ще що-небудь, але під поглядом іншого мордоворота різко замовк.
Мабуть, їм узагалі заборонили зі мною спілкуватися.
- Дурниці, - прошепотіла я. - Немає нікого серйознішого, ніж Лютий. І ви це зрозумієте особисто, якщо не повернете мене назад.
Ризикована провокація. Але що ще залишалося? Вискочити на ходу з машини? На жаль, не можна. По обидва боки від мене ці здоровані. Навіть якщо захочу так вчинити, не зможу відчинити дверцята.
Чоловіки мовчали.
Авто мчало в невідомість.
Я дивилася по сторонах, намагаючись зрозуміти, куди саме ми прямуємо. Серце тривожно стискалося від усвідомлення, що машина покинула межі міста.
Елітний район, де розташовувалися будинки заможних бізнесменів і політиків, промайнув за вікнами авто, а потім зник.
Тепер показалися зовсім інші краєвиди. Безпросвітний ліс. Нікого навколо. Навіть на допомогу нікого покликати.
Мене везуть у посадку? У відкрите поле?
Машина несподівано з'їхала на узбіччя. Зупинилася просто між деревами. Двигун заглух, і моє серце одразу пішло донизу.
Як же так? Що тепер буде?
- Ходімо, - сказав один із мордоворотів і вийшов із машини, кивком голови наказав слідувати за ним.
Відмовилася, рішуче похитала головою.
- Що не так? - похмурішав здоровань.
- Ні, нікуди звідси не піду, - втиснулася в сидіння.
Він потягнув руку до мене, але інший бандит зупинив його жестом.
- Виходь по-хорошому, - процідив мордоворот. - Або наш господар особисто тебе з салону витягне. Хочеш грати жорстко?
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
