Наосліп - Ерін Кас

— Ні, — хитаю головою й дивлюсь на Олександра.

Він стоїть і чекає на мене. Махаю дівчатам, підходжу до чоловіка. Виходимо з клубу й мовчки доходимо до автомобіля. Тільки-но він розблоковує сигналізацію, пірнаю у теплий салон і заплющую очі. Хочу швидше опинитися вдома, у кімнаті. А про нашу зустріч я подумаю завтра.
Він виїжджає з паркування й мовчить всю дорогу. Як же мені образливо, що так вийшло. Схоже, на цьому наше спілкування можна вважати завершеним. Я не зможу йому зізнатися, що це була я. Не вистачить сміливості.

— Зупиніть мені тут, біля арки, — хриплю, а він без питань зупиняється.

— Дякую, що показала те місце, — говорить вже спокійніше.

— Угу, — виходжу з автомобіля і, не обертаючись, крокую до арки. Схоже, він теж вийшов з авто, бо через секунду чую його голос:

— Ти мені нічого не хочеш сказати, Софіє?