Мій недолугий бос - Ксенія Стрілець

– Нічого страшного, – обертається до мене саме вчасно, коли мене вже не перекошує від згадки про те, як називають чоловічий орган в жіночих романах.

– От і добре, – розслабляюсь в кріслі.

– Мене тішить, що тепер Ви у мене в боргу.

– І що це означає? – релакс, як рукою зняло.

– У мене теж є мама, яка чекає на онуків, – каже спокійно, а сам на мене не дивиться, шукаючи щось у своїй сумці. – Можливо і мені колись знадобиться ваша допомога.

– Я попросила вас, лише ручкою помахати моїм батькам, а ви пропонуєте мені дітей народжувати, – обурююсь його словам і вже не така рада його допомозі.

– Я ще нічого Вам не пропоную. Не забігайте наперед. Але хід ваших думок мені подобається. 

Тридцять два, саме стільки зубів він мені демонструє, перш ніж сунути у вуха навушники й тут я розумію, що Халепа – це моє друге ім'я.