Приховані гріхи - Світлана Литвиненко

  Наступного ранку Емілію розбудив галас, який доносився із вітальні. Протерла долонею ще сонні очі дівчина намагалася зрозуміти хто там галасує у таку-то рань. Це напевне і Софійку розбудили та зазвичай вона спить міцно. Але все-таки варто перевірити й тому Емілія нехотя підвелася з ліжка, накинула на плечі халат і вийшла зі своєї кімнати попрямувавши до спальні дитини. Вона тихо прочинила двері, зазирнула всередину. Софійка продовжувала спати й Емілія не стала заходити. До школи відсьогодні не йти, бо розпочалися осінні канікули, а на гурток танців поїдуть аж після обіду. Ну й добре, що у Софійки такий міцний сон, нехай поспить довше, виспиться, відпочине, бо на те вони й канікули.

  Внизу продовжували з’ясовувати стосунки на підвищених тонах, і зовсім не думали про інших домочадців які ще відпочивали. Емілія прислухалася, намагаючись розпізнати, кому належать голоси. Звісно ж, без жодних сумнівів, що це Каміла Романівна в таку-то рань вже кимось або чимось незадоволена. Чи буває вона взагалі коли-небудь задоволена, подумала Ема. А інший-то голос теж жіночий, і дуже схожий на голос Каміли Романівни, тільки молодий, дівочий. Це точно не сестра Каміли. Мабуть, це якась інша родичка, вирішила Емілія. Цікаво, Каміла Романівна з усіма своїми рідними так спілкується? Ось, на такій жінці одружений Ігор. Як же він…

-Ема, зупинись,- пошепки наказала собі.

  Вона вже декілька днів поспіль змушувала себе не думати про Ігоря та не потрапляти йому на очі. І це в неї непогано виходило і навіть вже раділа тому, що їй це вдавалося. Бо вона ж ще пару днів потому твердо вирішила для себе викинути Ігоря зі своєї голови, а точніше змусити себе більше нічого не відчувати до нього. Думати тільки про свого Олега. І зараз не зрадить своєму рішенню. Емілія вже підійшла до дверей своєї кімнати, щоб повернутися до свого ліжка і спробувати ще подрімати та сварка внизу не стихала. Прислухалася ще уважніще.

-У твоїх роках, я вже мала вищу освіту, чоловіка і тебе вже встигла народити. А ти?- лютувала Каміла Романівна.-  Не можеш ніяк вгамуватися, нагріти собі місця. Я все тобі дала, купила квартиру в центрі столиці, машину, оплачую  універ в який ти майже не ходиш, щомісяця поповнюю твою банківську карту на круглу суму. Та й батько тебе балує, постійно купує путівки за кордон, ти відпочиваєш на найдорожчих курортах світу. Скажи мені чого тобі не вистачає?

-Ти, мабуть, скоріше мамо хотіла у мене запитати, чому я сюди приперлася,- відповіла ображено дівчина, як вже зрозуміла Емілія, то  це була старша донька Каміла, -може я просто сумую за своєю ріднею. В першу чергу за тобою і за своєю сестричкою. І це чиста правда, а не те що ти там собі думаєш. Щоб ти знала, я зустрічаюся з хлопцем.

-Нарешті, - з полегшенням видихнула Каміла Романівна трохи вгамувавшись,- я за тебе рада. Хто він?

-Хіба для тебе це має значення? Для тебе не це головне…

-Годі Поліно, не варто згадувати минуле. Я вірю, що всі наші непорозуміння залишаться у минулому. Вірю, що ти зробила правильні висновки й більше не повториш помилки. А тепер пішли вип’ємо кави і ти мені розповіси про свого хлопця…

  Далі розмови Емілія не чула. Виходить у Каміли Романівни є доросла донька, отож раніше вона вже була заміжня. Але чому для Каміли Романівни так важливо щоб її донька зустрічалася з хлопцем? Та яка їй різниця.  Емілія лягла знову у своє ліжко, але заснути більше так і не вдалося. Десь через пів години Ема вирішила встати, привести себе до ладу та спуститися на кухню. Поснідати за раніше, а потім зайнятися Софійкою.

  На кухні нікого не було. Неля кудись вийшла у справах, але вже встигнула приготувати запашну випічку. Емілія підійшла до столу та хотіла взяти до рук свіжоспечену булочку, але вона виявилася занадто гарячою.

-Доброго ранку,- почула позаду голос Ігоря,- ви сьогодні рано. Чому не спиться?

-Доброго ранку,- взаємно привіталася Емілія обертаючись до нього відчувши як все стиснуло всередині від несподіваного хвилювання,- та чомусь… не спиться. А ви як?

-Я в нормі, як бачите, зібрався на ранкову пробіжку,- Ігор вказав на спортивний одяг в якому він був одягнений.- А ви Ема зранку чому не бігаєте?

-Якось мені… Якщо чесно не хочу себе нічим оправдовувати. Одним словом, я спортом не займаюся,- Емілія відчула на собі його пронизливий погляд, який пробігся по її фігурі оцінюючи.

-Ваші фізичні дані й так гарні та якщо забажаєте все-таки підтягнути їх, то на першому поверсі в кінці коридору є кімната, так звана тренажерна зала. Заходьте без будь-якої сором’язливості,- Ігор із графина налив у склянку собі води.

-Дякую вам Ігорю Олександровичу,- смутилася Емілія чи то від його компліменту, чи то через увагу яку він проявив у її бік.

  До кухні увірвалася дівчина. І Емілія відразу зрозуміла, що це Поліна, донька Каміли Романівни. Струнка блондинка з такими голубими очима як і у її матері та з симпатичними рисами обличчя. Доглянута та стильно одягнена, з тих хто здатен привернути до себе чоловічу увагу і викликати у них захоплення та бажання познайомитися з нею.

  Та те що відбулося потім змусило Емілію відкрити рота від здивування. Поліна без краплі якоїсь сором’язливості кинулася на шию Ігоря, почала обіймати його намагаючись поцілувати у губи. Та Ігор вдало відвернувся, швидко звільнився з її обіймів.

-Поля, контролюй свої емоції, не втрачай самовладання…

-Ти що Ігорьок, не радий мене бачити?- надула свої пухлі губки Поліна.

-Поліно, звертайся, будь ласка, до мене як належить,- Ігорю була неприємна ця ситуація, але ще найбільше його засмучувало те, що свідком всього цього стала саме Ема.