Фермерська романтика - Валерія Оквітань

— Думала, що він зміниться.

— Зміниться, — хмикнула Марина. — Аякже. Але змінив він не себе, а погляд на іншу. Не хвилюйся. Не буде їм щастя разом. Не по долі вони один одному. Не твій він, і не її також. Не побивайся. 

Тася кивнула. І хоч ці слова звучали обнадійливо, але здавалися такими розмитими, що вона спочатку скривилась. А жінка знову розклала декілька карт.  Всі намагались заглянути туди, де вони були, так ніби щось в цьому розуміли. Але сиділи мовчки, навіть не перешіптувались, чого Тася очікувала.

— Тобі випадає ще один валет. Та ще й зовсім скоро зустрінешся з ним, — мовила вона і похитала головою. — Але не подобається він мені. Ненадійний. Буде солодко співати тобі про кохання, але ти не вір йому. Обходь десятою дорогою.

Дівчина нахмурилась. Який такий валет? Не треба їй більше нікого. Вистачило одного Леоніда, тепер вона точно в бік інших чоловіків в романтичному плані не гляне. 

— А от другим тобі твій король випадає… Статний увесь. Ти його знаєш вже.  Тінню за тобою ходитиме. На пусті балачки не буде витрачати ні твій, ні свій час. Але ти носом будеш від нього крутити. І чим тільки не вгодить тобі?

Тася знизала плечима, не дивлячись на те, що питання було скоріше риторичним. Навіть якщо, за словами цієї “ворожки” вона вже була з ним знайома, як дівчина могла їй відповісти, не знаючи про кого конкретно йшла мова.

 — Карти кажуть, що за ним будеш, як кам’яною стіною. Що приведе тебе у свій палац цей король. Що захоче зробити своєю дамою серця.

 Тася затремтіла. Хоч це і були просто слова, але такі жадані. Проте всі ці два дні дівчина перебрала у своїй голові безліч варіантів чому це могло статись. І дійшла до думки, що напевно вона не гідна була того, аби її кохали так, як вона того бажала.

— І коли ж він це зробить? — відкашлявшись, поцікавилась дівчина. 

— Скоро й оком кліпнути не встигнеш як затягне тебе у свої сітки наш король, — вона підморгнула дівчині, а сама непомітно глянула на Ольгу, обмінюючись з нею повними розуміння поглядом.