Фермерська романтика - Валерія Оквітань

Артем зблід. Навіть в темноті можна було це помітити, але хлопець швидко взяв себе до рук, натягуючи на обличчя маску впевненості.

— Тьома, ти чого тут? — засунув руки в кишені Євген. 

— Побачив, що ваша Олька йде з такою красою поруч, та й, думаю, підійду -  познайомлюсь, — нахабно протягнув він. А впевненості в хлопця було хоч відбавляй. Чи то він лише вигляд такий робив?

Дівчині було не зрозуміти його поведінки. То він блідне при одній згадці про Євгена, то  розмовляє з ним так, ніби вони колись друзями були. А може й були. Тася ж то цього точно не знала. Як і те, чому всі так упереджено ставилися до хлопця.

— Краса вже йде додому, — безапеляційно заявив Євген, і в Тасі з’явилось бажання заперечити. Але якась частина її свідомості вирішила тактовно промовчати. Напевно, то була раціональна частина. Найрозумніша з усіх, які вживались в дівчині. От її варто було слухати.

— Краса сама може вирішувати, що їй робити.

І от вони стояли один навпроти одного. Не видно було, що намічалась серйозна суперечка, як вже могла б подумати Тася. Навпроти, Женя був розслаблений. Впевнений, що все буде так, як він того бажає.

— Краса втомилась. Краса не спала пів ночі, і хотіла відпочити, — з долею сарказму відповіла цьому недокавалеру Тася, тим самим завершила безглузду суперечку.

— В такому випадку, бажаю вам доброї ночі, — і знову цей оцінювальний погляд.  — Сподіваюсь на швидку зустріч.

— Доброї ночі, — на видиху мовила Тасі, і дрібними кроками поспішила за Олею.

— І тобі б виспатись, бо надто вже погано виглядаєш, — не втримався від уколу Женя.

Ольга засміялась, видно було як затрусились її плечі. Вона крокувала повільно, ніби спеціально чекала на Тасю.

— Чому у вас у всіх така реакція на цього хлопця? — пошепки запитала дівчина і поспішила за знайомою, бо почула за спиною важкі кроки Євгена.

— Це хлопець, ще той жеребець. Не ведись на його гарненьке обличчя, та солодкий сироп, який він литиме тобі у вуха. Тьома той ще гівнюк, — постукала по її ліктю жінка. — Він спить з усіма без розбору. В один час він і за мною бігав. Закрив нас в рибацькому будиночку, в який вже давно ніхто не ходив…  Я так тоді налякалась, жах просто. Так Свят йому потім популярно пояснив, що можна робити з жінками, а що ні.

— Але ж він не… — навіть вголос такі слова не хотілось вимовляти.

— Ні, що ти. Ні. Я його тоді веслом добряче  прибила, — засміялась вона.

Але Тася задумалась. Ольгу то весло врятувало. Але це означало, що прецедент був, а отже й справді від цього хлопчини можна було очікувати всякого. 

Її шкірою морозець пробігся від раптових та хаотичних думок. Варто було тут не затримуватись. Погостювала - пора й честь знати.

Біля самих сходів, які вели до будинку, Тасю гукнув Євген.

— Оль, ти йди. Я хочу поговорити з твоєю новою подружкою,— він виділив останнє слово, ніби наголошував на тому, що подругами вони не були.

Вона кивнула, приймаючи його умови. Посміхнулась, а біля самих дверей повернулась до них.

— Я ж сподіваюсь, ви сьогодні за батьковим вином бігати не будете? — ледь стримувалась, аби не засміятись вголос. Лише рукою рот прикрила.

—  А що, заважали вам робити нових Становичів? — кепкував чоловік, виглядаючи з-за плеча Тасі, яка, здається, почервоніла. А ні, таки точно почервоніла. І чого тільки, спитати б? Не її ж стосувалось. Хоча за вчорашнє дівчині було й  досі соромно.

— Аякже, на нас зі Святом ця родина тільки й тримається. Має ж хтось в цю родину дітей приводити. Ви з Яром пасете задніх в цьому питанні, то ми й мусимо віддуватись за всіх так, би мовити.

— Гаразд, благодійниця, біжи до чоловіка, бо скоро з пошуковою групою за тобою вийде, — він кивнув їй на двері так нетерпляче.

— Не думай мені дівчинку ображати, — пригрозила Ольга, здіймаючи догори кулак.

— Йди вже. Не маленький, знаю що робити з  дівчатами. 

А в Тасі тепло по тілу розлилось. Її захищали й нехай жартома, але це точно було приємно. Всі її близькі ніколи не захищали її. Вважали, що вона, як самостійна дівчинка повинна справляти з усіма проблемами самотужки. Старшою ж завжди була.

— Все нормально? — поцікавився Євген, як тільки за Ольгою закрились двері.

— Так, чому ти питаєш? — вона все ще продовжувала дивитись на зачинені двері, прокручуючи останні слова Євгена, які той кинув наостанок невістці.

— Ти здригнулась, холодно? 

— Ні, все нормально. Щось сталось? — Тася бігала поглядом по його обличчю, помічаючи як вигідно місяць освітлював його. Привабливим він був, поганець, чого правду приховувати. Такий би точно сподобався дівчині.

Він з тих чоловіків, в яких дівчата легко закохуються.

— Хотів попросити вибачення за ранішню сцену. Я не мав на меті нічого поганого…

— Та все нормально, — відмахнулась Тася, і постаралась посміхнутись. — Ну з ким не буває. Ярослав вчора казав, що ви косячите всі по черзі. Я запам’ятала.