Ковчег Всесвіту - Руденко Микола

Надалі Космічна Академія використовувала паливо дуже рідко — лише для коригування траєкторії. З такою ж послідовністю, але у зворотному порядку планувалось входження у планетну систему, до якої вони летіли.

Закон Тіціуса-Боде, добре вивчений на структурі Сонячної системи, земні вчені згодом почали вважати всесвітнім законом, отже інші планетні системи не повинні докорінно відрізнятися від Сонячної. Інакше обрана система взагалі не матиме планети, яка схожа на Землю. В цьому разі майбутні шляхи Академії неможливо навіть передбачити. Трохи заспокоювало те, що вона здатна знов обрати собі тисячолітній шлях уже до якоїсь іншої системи. Практично Космічна Академія спроможна існувати десятки й сотні тисячоліть, але який же то немилосердний спосіб існування…

Лі Чунь признався панові Лятошинському, що він вражений здібностями, які досить швидко виявив Прокіп. Як відомо, пересічні школи у глибинних лабіринтах колонії давали обмежені знання. Вони розраховувались тільки на перший поштовх, задля якого й мало бути створене інтелектуальне підґрунтя. Далі талановита Людина мусила пробиватися до знань самотужки.

Це була система, що задовольняла потребу Академії у відтворенні нижчої ланки науковців і технічного персоналу. Ніхто з них, звісно, не отримував права на безсмертя. І все ж то був доволі високий щабель — навіть нижчі науковці жили в значно кращих умовах, аніж рядові носії генофонду. Науковці мали змогу вільно виходити попід штучне небо. Безумовно, вони згодом розгадували його штучність, але про це належало мовчати. Слід мовчати також про те, що поза надрами астероїда існує зовнішній світ, котрий не контролюється Президентом. Сон мозку має тривати — так повелів Творець, тобто Степан Макаров.

Академія культивувала переважно точні науки, гуманітарні були майже цілком заморожені. Щоправда, підтримувалося знання мов, одержане першим поколінням космічних колоністів від своїх земних предків. Релігійні заповіти дехто пам’ятав, але вони поступово відмирали — натомість школа з дитячих літ виховувала культ Президента. Були в пошані фольклор, деякі етнічні звичаї, народне мистецтво. Мабуть, це було єдине, що не дозволяло простим людям здичавіти.

Із архівних джерел Прокіп з’ясував, що пошана до на-цінального й народного не була випадковою: Космічна Академія іще на Землі дістала програму, яка зобов’язувала її уникати демографічного еклектизму. Земна наука зрештою дійшла висновку, що тотальне змішування рас і народів (імперіалістичний "інтернаціоналізм") лише на короткий час інтенсифікує з’яву талановитих індивідуумів. Екстраполяція засобами кібернетики на великі відтинки часу показала: фізичне й духовне нівелювання національних ознак має привести до виродження так само, як і тривале кровозмішення. Природним процесом людського існування є розвиток самостійних національних клітин, котрі можна сприймати як окремі органи глобального організму, ім’я якого Людство.

Прокопові легко давалася математика, що для астрономії має неабияке значення. Але не тільки математика — він любив також фізику й космологію. Те, що інша людина засвоювала за рік, Прокіп брав за місяць.

Лі Чунь мав тепер не короткочасного співбесідника, яким завжди був Мірек Лятошинський. З Прокопом цікаво розмовляти ще й тому, що його психіка не була стомлена, як у безсмертних. Для нього життя складалося зі щоденних відкриттів. Це дозволяло Лі Чуню заново переживати давні відкриття — світ для нього якось ніби освіжився, помолодшав. І помолодшав він сам. Лі Чунь почав навіть забувати про вино.

Ось вони сидять поруч у башті, обладнаній потужним телескопом. Рухомим був не лише телескоп — рухалася також башта. Вона могла відокремлюватися від приміщення обсерватори й мандрувати по зовнішній поверхні кулястого астероїда так, що жоден сектор неба не лишався поза оглядом. Башта пересувалася на роликах, які були надійно пов’язані з металевою колією — в ній можна почуватися так само безпечно, як і в надрах астероїда. Розміри башти дозволяли порівняти її з невеликим будинком. Отож вона була цілком придатна, щоб у ній можна було провадити астрономічні дослідження, місяцями перебуваючи на протилежній півкулі. Другий телескоп, іще потужніший, лишався у стаціонарній башті. Отже, впродовж багатьох років на одного Лі Чуня припадало аж два телескопи.

…Вже вкотре Прокіп спрямовує телескоп на зірку, до якої вони летіли. Коли дивитися простим оком, вона виглядає яскравішою від інших, та й тільки. Але в телескопі ця зірка розростається до розмірів Сонця — і тоді на її полум’яному тлі видно то макове зернятко, то горошину. Це планети. їх уже видно й поза диском зорі — крихітні порошинки, що світяться відбитим світлом. Яка страхітлива далечінь! До них ще летіти й летіти.

— А що, як там уже існує цивілізація? — запитує Прокіп. — Тоді навіщо ми їм? Хіба для музеїв.

— Час від часу ми посилаємо туди радіосигнали, — каже Лі Чунь. — Антени спрямовані на планетну систему. Це в багато разів посилює сигнал. Ми передаємо музику, людські голоси. Нас не можна переплутати з природними радіохвилями. Я певен, що навіть аматорські приймачі нас би вже вловили. Це для ока далеко, а для радіосигналів близько. І все ж ми ніколи не мали навіть натяку на відповідь.

— Невже, окрім нас, ніде немає розумного життя? — з відтінком смутку в голосі відгукується Прокіп. — Всюди самі лишень мертві стихії — вогонь і холоднеча.

— Це ви наше життя називаєте розумним? — іронічне кидає Лі Чунь. — Я не наважився б так сказати. А щодо мертвих стихій… Тут ви помиляєтесь, друже. Найдосконаліші форми життя — це не ми, Прокопе. Зовсім не ми!..

— А хто ж?

— Оті самі стихії, які ви називаєте мертвими. Ядра галактик — ось найвища форма життя!.. Галактична Монада, юначе. Ви хоч розумієте, що я кажу?.. Правда, в ієрархії Всесвіту Галактика не є найвищою системою. Існує Метагалактика — це фактично те ж саме, що Всесвіт. Найвищою формою життя слід вважати Світову Монаду. Але вона для нас недосяжна. її можна осягнути лише розумом. Це, якщо хочете знати, Бог-Батько. А Галактична Монада — то є Бог-Син. Нам досить навчитися спілкування з Сином.

— Хіба це можливо?

— Так, можливо. Але не для всіх. Ви зможете, Прокопе.

Прокіп уперше бачив свого учителя таким поважно зосередженим, сповненим внутрішньої величі. Кожна риска на його обличчі свідчила про те, що він зараз говорить про найвище і найсвятіше не лише для нього, але й для самого Всесвіту. І в бібліотеці Лятошинського, й тут, в обсерва-торній, Прокіп натрапляв на Біблію, але поки що не встиг добре її вивчити. Та все ж розумів, що в ній ішлося про ту ж саму Особу, про яку зараз розповідає Лі Чунь. Про Особу-Творця, Особу-Бога і Його Сина, який також був Богом, але на короткий час приходив на Землю, жив у людському образі, аби земне людство здобуло безсмертя. Тепер Лі Чунь точно вказував, де міститься оселя Пант. о-кратора: у центрі Галактики! Це була та конкретика, в яку важко повірити.

— Я читав, що земні люди обожнювали зорю, довкола якої обертається Земля, — тихо сказав Прокіп, намагаючись не виказати своїх сумнівів.

— У цьому був сенс, але далеко не повний.

— Не повний?

— Так, не повний. Земна наука не розкрила природу гравітації. Монада виростає саме із неї. Або навпаки — гравітація виростає із Монади. Саме тут існує ота взаємозалежність, котра у філософії називається дуалізмом… Гм-м. Сонце, Сонце… Земні вчені помиляються, гадаючи, що Сонце світиться за рахунок термоядерної енергії. Ні й ні! Зорі — це просто дуже великі планети… Ви знаєте, що Юпітер близький до того, щоб світитися? Так, так!.. Юпітер випромінює значно більше енергії, ніж отримує від Сонця. Це доведений факт. Разів у кілька збільшити його масу — і він би почав світитися. Поміж масою й світністю існує пряма залежність. Гершель не помилявся: світиться лише поверхнева атмосфера Сонця, а сонячні плями — це завихрення, котрі дозволяють зазирнути в глибини атмосфери. А там, у глибинах, сонячна атмосфера значно холодніша.

— Виявляється, найстаріше і є найновішим? — не міг утриматися від посмішки Прокіп. — Я маю на увазі гіпотезу Гершеля.

— О так! — вигукнув китаєць. — Це трапляється доволі часто. В науці перемагає той, хто володіє найбагатшою інтуїцією. Для Вільяма Гершеля головним астрономічним інструментом був не телескоп, а скрипка. До речі, для Ейнштейна також.

— Дивовижно! — все ще не здатний приховати збудження, майже викрикнув Прокіп. — Тоді чому ж світиться Сонце?.. Та й взагалі зорі… Чому вони світяться?

Лі Чунь, на відміну від Прокопа, був цілком спокійний. Він, звичайно, очікував питання, яке так нервово випалив його учень.

— Тому, — почав пояснювати академік, — що надзвичайно великі маси перетинають гравітаційне поле Галактичної Монади. І, до того ж, із дуже великою швидкістю. Вакуум — це не порожнеча. Розумієш, юначе? Вакуум — це тіло Всесвіту. І якщо його розриває не якась там порошинка, а космічний гігант… До речі, у верхніх шарах земної атмосфери температура також дуже висока, близька до сонячної. Але земна атмосфера там надто розріджена — і тому цей факт у космонавтиці ніхто не бере до уваги.

— Під температурою ви розумієте швидкість руху атомів? — запитав Прокіп.

— Саме так, — відповів Лі Чунь. — Температура середовища зростає разом з прискоренням власного руху атомів. Сонячна атмосфера навіть у високих сферах дуже густа завдяки великій масі цього космічного тіла. І тому вона світиться. Власна Монада Сонця неспроможна випромінювати — вона ховається дуже глибоко. її радіус — всього лишень півтора кілометри. Отже, Сонце, по суті, світиться за рахунок Галактичної Монади. Через те й молитися на нього не гріх — у цьому разі ми все одно молимося Галактичній Монаді. Нашим Творцем є саме Вона. Вона, а не Сонце, що виконує тільки роль рефлектора.

— Але ж у центрі галактик земні вчені поселили так звані "чорні діри", — зауважив Прокіп.

Лі Чунь поблажливо посміхнувся.

— Я цього не зумію пояснити доти, доки ми не розглянемо одну з помилок Ейнштейна. Ти, мабуть, розумієш, що тут потрібна окрема розмова.

— Де ж саме ховається ця помилка? — нетерпляче запитав Прокіп.

— У загальній теорії відносності.

Вкрай заінтригований, Прокіп був змушений набратися терпіння — він добре знав, що Лі Чунь у таких випадках не піддається умовлянням.