Повернення Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
- Святим Юрієм присягаюся, я вичавлю з нього все, що він знає! - вигукнув Лестрейд.
Він пішов до передпокою, й за хвилину ми почули, як він горлає в сусідній кімнаті.
- Ну-бо, Ватсоне, ну-бо! - з нетерпінням скрикнув Холмс. Уся його байдужість несподівано змінилася припливом енергії. Відгорнувши з підлоги килим, він швидко став навколішки й почав обмацувати кожну дощечку. Одна з них, коли він торкнувся її, відсунулась убік, неначе вічко скриньки. Під нею була невеличка темна заглибина. Холмс гарячково засунув туди руку, але відразу застогнав від гіркоти й прикрощів. Там було порожньо.
- Швидше, Ватсоне, швидше! Кладіть килим на місце!
Тільки-но ми встигли закрити схованку й покласти килим на місце, як із коридора долинув Лестрейдів голос. Коли він увійшов, Холмс стояв, недбало притулившись до каміна, похмурий і невдоволений, ледве тамуючи позіхання.
- Пробачте, що змусив вас чекати, містере Холмсе. Я бачу, вам страшенно набридла ця справа. Все гаразд, він зізнався. Ходіть-но сюди, Мак-Ферсоне. Нехай ці джентльмени довідаються про вашу ганебну поведінку.
До кімнати боком просунувся розчервонілий, зніяковілий довготелесий констебль.
- Будьте певні, сер, я нічого лихого й на думці не мав. Учора ввечері сюди зайшла молода жінка - помилилася будинком, сказала. Ми собі побалакали. Адже нудно стояти отак цілий день самому.
- Ну, і що ж сталося?
- Їй заманулось поглянути, де скоєно вбивство,- вона читала про це в газетах. Поважна така жінка була, й так доладно говорила. Я й подумав: ніякого лиха не буде, якщо їй це дозволити. Але вона, як побачила оту пляму на килимі, так і впала на підлогу й лежала, як мертва. Я кинувся на кухню, приніс води, а вона так і не отямилася. Тоді я подався по бренді до винарні «Гілка плюща», що за рогом,- та поки я туди бігав, жінка встала й пішла... їй, напевно, соромно було бачити мене.
- А килим ніхто не чіпав?
- Бачте, сер, коли я повернувся, його справді було трохи відсунуто. Адже вона впала на нього, а він нічим не прикріплений до підлоги. Я його потім поправив.
- Це вам урок, констеблю Мак-Ферсоне, щоб ви більше не дурили мене,- поважно промовив Лестрейд.- Ви, звичайно, подумали, що це порушення ніколи не викриється; а мені досить було один раз поглянути на той килим, щоб зрозуміти, що в кімнаті хтось побував. На ваше щастя, друже, тут нічого не пропало, а то вам показали б, де раки зимують... Мені шкода, містере Холмсе, що я викликав вас через таку дрібницю, але я гадав, що ця друга пляма, яка не збігається з першою, зацікавить вас.
- Це справді цікаво. Ця жінка була тут лише раз, констеблю?
- Так, сер, лише один раз.
- Хто вона така?
- Не знаю, сер. Сказала, що шукає роботу друкарки, але помилилася будинком,- дуже показна, ошатна молода жінка, сер.
- Висока? Гарна?
- Так, сер, висока молода жінка. Я сказав би, справді гарна. Навіть дуже гарна, далебі. «О, дайте мені хоч одним оком поглянути, констеблю!» - просила вона. Така лагідна, ласкава була, що я подумав: не буде лиха, якщо вона зазирне до кімнати.
- Як вона була одягнена?
- Дуже просто, сер, у довгий плащ до п’ят.
- Коли це було?
- Саме почало смеркати. Вже ліхтарі засвітили, коли я повертався з коньяком.
- Дуже добре,- мовив Холмс.- Ходімо, Ватсоне. В іншому місці на нас, здається, чекає важливіша справа.
Коли ми виходили з дому, Лестрейд залишився в кімнаті, а сповнений каяття констебль кинувся відчиняти нам двері. На порозі Холмс обернувсь і щось подав йому. Констебль придивився.
- О Боже, сер! - скрикнув він з подивом.
Холмс притулив палець до уст, засунув цю річ назад у кишеню й зареготав, тільки-но ми опинилися на вулиці.
- Чудово! - вигукнув він.- Ходімо, друже Ватсоне: завісу відслонено, почалася остання дія. Будьте спокійні: війни не буде, блискуча кар’єра вельможного Трелоні Гоупа не зазнає фіаско, необачний монарх не дістане кари за свою запальність, а прем’єр-міністрові не доведеться розв’язувати конфлікт у Європі. Нам лише треба бути трохи ввічливими й кмітливими, і вся ця історія, що загрожувала такими страшними наслідками, не варта буде й шеляга.
Я подумки зачудувався, слухаючи цього незвичайного чоловіка.
- Ви розгадали загадку! - вигукнув я.
- Поки що ні, Ватсоне. Є декілька подробиць, які досі мені незрозумілі. Але ми вже знаємо так багато, що коли не довідаємось про все, буде дуже прикро. Ми вирушимо просто на Вайтхолл-Терас і доведемо справу до кінця.
Тільки-но ми дісталися помешкання міністра європейських справ, Шерлок Холмс сказав, що хоче бачити леді Гільду Трелоні Гоуп. Нас провели до вітальні.
- Містере Холмсе! - мовила леді, і її обличчя почервоніло від обурення.- Це просто нечесно й непорядно з вашого боку. Я вже сказала, що хотіла б зберегти в таємниці свій візит до вас. Інакше чоловік гадатиме, що я втручаюся в його справи. А ви компрометуєте мене своїми відвідинами. Це свідчить, що між нами є ділові стосунки.
- На жаль, мадам, я не мав іншого вибору. Мені доручили знайти цей надзвичайної ваги папір. Я мушу просити вас, мадам, зробити ласку віддати його мені.
Леді підхопилася, рум’янець миттю зник із її чарівного обличчя. Очі її затьмарились, вона заточилась. Мені здалося, що вона ось-ось знепритомніє. Величезним зусиллям волі вона опанувала себе, і вид її спалахнув від невимовного подиву й гніву.
- Ви... ви ображаєте мене, містере Холмсе!
- Ну, ну, мадам, це ні до чого. Віддайте лист.
Вона кинулася до дзвінка.
- Ключник випровадить вас.
- Не дзвоніть, леді Гільдо. Якщо ви це зробите, то всі мої щирі зусилля заради того, щоб запобігти скандалові, будуть марними. Віддайте лист і все буде гаразд. Послухайте мене, і я все владнаю. Якщо ви не схочете довіритись мені, я змушений
