Повернення Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
- Що ви думаєте про це, Холмсе? - Я прочитав йому допис уголос, поки він закінчував снідати.
- Любий мій Ватсоне,- мовив мій друг, підвівшись із-за столу й походжаючи по кімнаті,- ваше терпіння просто дивовижне, але ці три дні я нічого не розповідав вам, бо розповідати просто не було чого. Навіть зараз ця звістка з Парижа мало чим зарадить нам.
- Але ж питання про смерть цього чоловіка тепер уже з’ясовано остаточно.
- Смерть цього чоловіка - звичайнісінький, дрібненький випадок поряд із нашим великим завданням, яке полягає в тому, щоб відшукати лист і врятувати Європу від катастрофи. Протягом минулих трьох днів сталася лише одна важлива річ,- те, що нічого не сталося. Майже щогодини я одержую вісті з уряду й знаю, що в Європі ніде не видно жодної ознаки тривоги. Якщо лист загубився... ні, він не міг загубитися... Але якщо не загубився, то де він може бути? У кого? Чому його ховають? Ось питання, що молотом розвалює мій мозок. Чи простий це збіг, що Лукаса вбили саме того вечора, коли зник лист? Чи був він у нього взагалі? Якщо так, то чому його не знайшли серед паперів? Чи не забрала його з собою божевільна Лукасова дружина? Якщо так, то він, можливо, в Парижі, в неї вдома? Як я можу шукати його там, не викликавши підозру французької поліції? Це той випадок, любий мій Ватсоне, де закон так само страшний для нас, як і злочин. Усе обернулося проти нас, але поставлені на карту інтереси надто великі. Якщо мені пощастить завершити цю справу з успіхом, то вона, звичайно, гідно увінчає мою кар’єру. А ось і останні новини з фронту! - Він швидко переглянув поданий йому лист.- Овва! Лестрейд, здається, знайшов щось цікаве. Беріть капелюх, Ватсоне, й ми разом вирушимо до Вестмінстера.
Вперше я побачив місце злочину - високий, непоказний, із вузьким фасадом будинок, що своєю манірністю й солідністю нагадував те століття, коли був споруджений. Лестрейдове бульдожаче обличчя визирнуло з переднього вікна, і коли здоровань-констебль відчинив нам двері, інспектор провів нас усередину й по-дружньому привітав. Кімната, до якої ми ступили, виявилась тією самою, де було скоєно злочин, але жодного сліду його не залишилося, крім огидної розпливчастої плями на килимі. Килим, невеличкий сукняний квадрат, покривав лише середину кімнати й був оточений широким простором начищених дощечок чудового старовинного паркету. Над каміном висіла велика колекція зброї - з неї того трагічного вечора було взято кинджал. Біля вікна стояв розкішний письмовий стіл, і кожна річ у кімнаті - картини, килими, портьєри - свідчила про витончені, навіть примхливі, смаки господаря.
- Ви читали новини з Парижа? - спитав Лестрейд.
Холмс кивнув.
- Цього разу наші французькі друзі влучили в самісіньку ціль. Немає сумніву, що все це сталося так, як вони кажуть. Вона постукала в двері - несподівані відвідини, гадаю я, бо в нього ніколи ніхто не бував,- і він впустив її усередину, бо не можна було тримати її на вулиці. Вона розповіла Лукасові, як вислідила його, засипала докорами,- одне слово, те та се, а потім настав кінець,- на щастя для неї, кинджал виявився під рукою. Все це сталося, звичайно, не одразу, бо стільці було поперекидано, а один він навіть тримав у руці, немовби намагався оборонятись. Ми бачимо все це так ясно, ніби самі при тому були.
Холмс звів брови:
- І все-таки ви послали по мене?
- Так, так, це вже інша річ - дурничка, але з тих дурничок, якими ви цікавитесь,- підозріла і, як на вашу думку, дивна. Вона ніяк не стосується головного - принаймні з першого погляду.
- Що ж це таке?
- Ну, ви знаєте, що після того, як злочин було виявлено, ми старанно простежили, щоб усі речі залишалися на місцях. Тут нічого не пересували. Вдень і вночі тут чергував наш констебль. Цього ранку, після того, як небіжчика поховали й скінчили огляд кімнати, ми надумали трохи прибрати в ній. Цей килим... Як бачите, він нічим не прикріплений до підлоги, а просто лежить на ній. Ми випадково підняли його. І знайшли...
- Що знайшли? - Холмсове обличчя сповнилось невимовного нетерпіння.
- О, я певен, що вам і за сотню років не вгадати, що ми знайшли. Бачите цю пляму на килимі? Через нього мало просочитися чимало крові, чи не так?
- Безперечно, що так.
- Тож уявіть собі, що на світлому паркеті в тому місці немає плями.
- Немає плями? Але вона мусить бути...
- Ви так гадаєте? І все-таки її там немає.
Він відгорнув краєчок килима, й ми переконалися, що то справді так.
- Але ж зворотний бік килима забруднений так само, як і верхній. Він і повинен був залишити пляму на підлозі.
Побачивши подив уславленого фахівця, Лестрейд зареготав.
- Ну, а тепер я вам усе розтлумачу. Друга пляма є, але вона не збігається з першою. Погляньте-но самі.- Сказавши це, він відгорнув інший краєчок килима, й там, на світлих дощечках паркету, ближче до старовинних дверей, ми справді побачили велику криваву пляму.- Що ви скажете про це, містере Холмсе?
- Що ж, це дуже просто. Дві плями збігаються одна з одною, але килим було пересунуто. Оскільки він квадратний і не прикріплений до підлоги, це легко було зробити.
- Містере Холмсе, поліція не потребує ваших пояснень, що килим було пересунуто. Це цілком зрозуміло: якщо килим покласти так, то плями лягають одна над одною. Я хочу лише знати, хто й навіщо піднімав килим?
З незворушного Холмсового обличчя я бачив, що він ледве стримує своє хвилювання.
- Послухайте-но, Лестрейде,- запитав він,- той констебль у коридорі чергував тут увесь час?
- Так.
- То ось вам моя порада. Допитайте його як слід. Але не при нас. Ми зачекаємо тут. Відведіть його до іншої кімнати. Віч-на-віч з вами він швидше зізнається. Спитайте, як він наважився
