Повернення Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
Холмс написав на папірці ім’я й показав його прем’єрові.
- Саме так. Це він. І цей лист, який може спричинити мільйонні витрати й загибель сотень тисяч людей, зник таким загадковим чином.
- Ви повідомили відправника?
- Так, сер, йому було надіслано шифровану телеграму.
- А може, він і сподівався розголосу свого листа?
- Ні, сер, ми маємо всі причини вважати, що він уже усвідомив необачність і запальність свого вчинку. Це стало б для нього й для його країни ще більшим лихом, ніж для нас.
- Якщо так, то в чиїх інтересах оприлюднення цього листа? Навіщо комусь знадобилося викрасти чи розголосити його?
- Отут, містере Холмсе, ви змушуєте мене торкнутись царини високої міжнародної політики. Якщо ви візьмете до уваги становище в Європі, то вам легко буде зрозуміти причину. Ціла Європа являє собою озброєний табір. Існують два союзи, що мають однакову військову силу. Велика Британія зберігає нейтралітет. Якби Британію втягли у війну з одним союзом, це забезпечило б перевагу іншого, навіть незалежно від того, чи воюватиме він, чи ні. Ви розумієте?
- Так, цілковито. Отож у викраденні та оприлюдненні листа зацікавлені вороги цього монарха, що прагнуть посіяти розбрат між його країною й нами?
- Так, сер.
- А куди могли б надіслати цей документ, якби він потрапив до ворожих рук?
- До будь-якого з європейських урядів. Може, саме цієї миті він мчить туди з такою швидкістю, на яку лише здатен пароплав.
Містер Трелоні Гоуп схилив голову на груди й застогнав. Прем’єр лагідно поклав руку йому на плече:
- З вами сталося нещастя, любий мій друже. Ніхто не наважиться звинувачувати вас. Ви вжили всіх застережних заходів... Тепер, містере Холмсе, вам відомі всі подробиці. Що ви порадите робити далі?
Холмс сумно хитнув головою:
- Ви думаєте, сер, що війна неминуча, якщо цей документ не буде знайдено?
- Гадаю, що так.
- Тоді, сер, готуйтеся до війни.
- Це жорстокі слова, містере Холмсе.
- Зважте на факти, сер. Навряд чи лист забрали пізніш, аніж о пів на дванадцяту ночі, бо з того часу, як я зрозумів, і до того, як виявили, що він пропав, містер Гоуп із дружиною обоє були в спальні. Виходить, лист узяли минулого вечора, не раніш, аніж о пів на восьму, причому саме близько цієї години, бо злодій знав, де він лежить, і намагався, природно, заволодіти ним якнайскоріше. А тепер, сер, якщо документ такої ваги було викрадено ще вчора, то де він може бути зараз? Немає жодних причин десь ховати його. Найімовірніше, його вже передали зацікавленій особі. Чи є в нас надія перехопити лист або хоча б натрапити на його слід? Ні, він недосяжний для нас.
Прем’єр-міністр підвівся з канапи:
- Ви міркуєте цілком логічно, містере Холмсе. Я бачу, що тут справді нічим не зарадити.
- Уявімо собі, наприклад, що лист узяли камеристка або камердинер...
- Вони обоє - старі й вірні слуги.
- Як я зрозумів, ваша спальня - на третьому поверсі, а з передпокою до неї не можна увійти непоміченим. Отже, це зробив хтось із мешканців будинку. Кому ж злодій міг передати лист? Одному з міжнародних шпигунів або таємних агентів, чиї імена добре мені відомі. Очолюють їхню, так би мовити, компанію троє. Я почну свої розшуки з того, що дізнаюся, чим нині зайнятий кожен з трьох. Якщо один з них виїхав,- надто коли виїхав учора ввечері,- ми довідаємось, куди подівся документ.
- А навіщо йому виїжджати? - спитав міністр європейських справ.- Він так само міг би віддати лист до посольства тут, у Лондоні.
- Гадаю, що ні. Ці агенти працюють самостійно, їхні стосунки з посольствами досить напружені.
Прем’єр ствердно кивнув головою.
- Думаю, що ви маєте рацію, містере Холмсе. Він власноручно передасть такий цінний подарунок адресатові. Ваші плани, як на мене, цілком доречні. Але тим часом, Гоупе, нам не слід через це нещастя забувати про інші наші обов’язки. Якщо протягом дня станеться щось нове, ми повідомимо вас, і ви теж, звичайно, дасте нам знати про наслідки ваших розшуків.
Обидва державні діячі вклонились і повагом вийшли з кімнати.
Коли наші вельможні відвідувачі пішли, Холмс мовчки закурив люльку й сидів кілька хвилин у глибокій задумі. Я розгорнув ранкову газету й почав читати про дивовижний злочин, що скоївся в Лондоні минулого вечора, аж тут мій друг скрикнув, скочив на ноги й поклав люльку на камінну полицю.
- Так,- сказав він,- кращого способу немає. Становище скрутне, проте не безнадійне. Зараз нам слід хоча б дізнатися, хто взяв лист,- можливо, він ще не виплив у нього з рук. Урешті-решт, цих людей цікавлять лише гроші, а нині до моїх послуг - уся державна скарбниця Британії. Якщо лист продається, я куплю його - нехай навіть доведеться збільшити на пенс прибутковий податок. Можливо, цей чолов’яга ще тримає лист у себе,- адже треба дізнатись тутешню ціну, перш ніж спробувати щастя за кордоном. Є лише троє, хто здатен на таку сміливу гру,- це Оберштайн, Ля-Ротьєр та Едвардо Лукас. Я відвідаю всіх трьох.
Я зазирнув у ранкову газету.
- Едвардо Лукас із Ґодольфін-стріт?
- Так.
- Ви не зможете відвідати його.
- Чому?
- Його вбито учора ввечері у власному будинку.
Мій друг так часто вражав мене під час наших пригод, що я мимоволі зрадів, побачивши, як мої слова вплинули на нього самого. Він здивовано глянув на мене, потім видер з моїх рук газету. Ось той допис, який я читав тієї хвилини, коли Холмс підвівся з крісла.
«Убивство у Вестмінстері.
Таємничий злочин стався минулого вечора в будинку № 16 на Ґодольфін-стріт - одній із тих старовинних затишних вуличок, забудованих, у вісімнадцятому столітті, що пролягають між річкою і Вестмінстерським абатством, майже в затінку великої вежі будівлі парламенту. В цій невеличкій, але
