Повернення Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

- А чи повідомили ви поліцію?

- Ні, сер,- відказав прем’єр-міністр із притаманними йому рішучістю й блискавичністю.- Не повідомили й не стали б цього робити. Повідомити поліцію - це означає врешті надати справі розголосу. А саме цьому ми хочемо запобігти.

- Чому ж, сер?

- Бо документ, про який ідеться, такий важливий, що розголос може дуже легко призвести - і я сказав би, що за нинішніх умов неодмінно призведе,- до конфлікту європейського значення. Без перебільшення можу сказати, що від нього залежить питання війни і миру. Якщо його розшуки не залишаться в цілковитій таємниці, то краще взагалі не шукати його. Адже викрали його саме задля того, щоб надати широкого розголосу.

- Зрозуміло. А тепер, містере Трелоні Гоупе, я буду щиро вдячний вам, якщо ви розповісте мені, за яких саме обставин зник цей документ.

- Розповім кількома словами, містере Холмсе. Цей документ - лист від одного іноземного монарха - ми одержали шість днів тому. Він має таку вагу, що я ніколи не насмілився б залишити його в сейфі міністерства. Тож я щовечора брав його з собою додому, на Вайтхолл-Терас, де зберігав у спальні, в замкненій скриньці для паперів. Він ще був там минулого вечора. В цьому я впевнений. Коли я збирався на обід, то ще раз відімкнув скриньку й побачив, що документ там. Але вранці він зник. Скринька стояла біля дзеркала, на моєму туалетному столику, цілу ніч. Сплю я сторожко, дружина моя - так само. Ми обоє ладні заприсягнутись, що вночі до кімнати ніхто не заходив. Але вранці, повторюю, папір усе-таки зник.

- О котрій годині ви обідали?

- О пів на восьму.

- Коли ви пішли до спальні?

- Моя дружина була в театрі. Я чекав на неї. Було вже десь пів на дванадцяту, коли ми пішли спати.

- Отже, протягом чотирьох годин скринька була без нагляду?

- До спальні не дозволено заходити нікому, крім покоївки - вранці - і мого камердинера або камеристки моєї дружини - упродовж решти дня. Але всі вони - вірні слуги й живуть у нас уже давно. До того ж, жоден з них не міг знати, що в скриньці є щось цінніше за звичайнісінькі службові папери.

- Хто знав про існування цього листа?

- В моєму домі - ніхто.

- Але ваша дружина, напевно, знала?

- Ні, сер. Я нічого не казав дружині, аж поки цього ранку папір не зник.

Прем’єр схвально кивнув головою.

- Я завжди знав, сер, як високо ви шануєте свій обов’язок,- мовив він.- Я певен, що в такій важливій і таємній справі це для вас вище за найтісніші родинні зв’язки.

Міністр європейських справ уклонився:

- Цілком справедливо, сер. До сьогоднішнього ранку я ані словом не прохопився дружині.

- А чи могла вона здогадатися сама?

- Ні, містере Холмсе, не могла, та й ніхто не міг би.

- Чи пропадали у вас документи раніше?

- Ні, сер.

- Хто в Англії знає про існування цього листа?

- Вчора про нього повідомили всіх членів кабінету, але вимогу зберігати таємницю, яка супроводжує кожне засідання уряду, цього разу було підкріплено урочистим попередженням з боку прем’єр-міністра. Боже милий, це ж треба, щоб за кілька годин я сам загубив його! - Відчай спотворив його гарне обличчя; він обхопив руками голову. На якусь мить ми побачили справжню вдачу цього чоловіка - рвучку, запальну, вразливу. Але наступної хвилини шляхетна маска знов з’явилася на його обличчі і він уже спокійним голосом вів далі.- Крім членів кабінету, про лист знають іще двоє або троє чиновників з міністерства. І більш ніхто в цілій Англії, можу запевнити вас, містере Холмсе.

- А за кордоном?

- Я певен, що за кордоном теж ніхто не бачив цей лист. Я переконаний, що навіть його міністри... тобто він обминув звичайні офіційні канали.

Холмс трохи посидів у задумі:

- А тепер, сер, я мушу попросити вас описати мені цей документ і пояснити, чому його зникнення призведе до таких серйозних наслідків.

Два державні діячі обмінялися швидкими поглядами, й прем’єрові густі брови насупились:

- Містере Холмсе, лист був у довгому, вузькому блакитному конверті. На червоній сургучевій печатці зображений лев у стрибку. Адресу написано великими, чіткими літерами...

- Ці подробиці, сер,- перервав Холмс,- звичайно, цікаві й суттєві, але мені треба підґрунтя цієї справи. Про що йшлося в тому листі?

- Це найсуворіша державна таємниця, і я побоююсь, що не зможу відповісти вам, до того ж і не бачу такої потреби. Якщо за допомогою ваших незвичайних можливостей, як усюди подейкують, вам пощастить знайти описаний мною конверт з листом, то ви найкраще прислужитеся своїй країні й дістанете будь-яку винагороду.

Шерлок Холмс, усміхнувшись, підвівся.

- Ви справді найзаклопотаніші люди країни,- мовив він,- але моя скромна праця теж потребує часу. Шкода, що не можу стати вам у пригоді, але я вважаю подальшу нашу розмову справжнім марнуванням часу.

Прем’єр підхопився: в його глибоко посаджених очах спалахнув той шалений вогонь, що змушував уряд щулитись зі страху.

- Я не звик, сер...- почав він, проте вгамував свій гнів і знову сів на канапу.

Якусь хвилину ми сиділи мовчки. Нарешті літній державний діяч знизав плечима.

- Ми змушені пристати на ваші умови, містере Холмсе. Ви, звичайно, маєте рацію, і з нашого боку було б нерозумно чекати від вас допомоги, поки ми не довіримося вам остаточно.

- Я згоден з вами, сер,- сказав молодий міністр.

- Тоді я розповім вам усе, але цілком сподіваюся на вашу честь і честь вашого колеги, доктора Ватсона. Я волаю до вашого патріотизму, бо не можу уявити собі більшого нещастя для нашої країни, ніж розголос цієї справи.

- Ви можете спокійно довіритися нам.

- Отже, це лист від одного іноземного монарха, якого стурбувало нещодавнє розширення наших колоній. Лист написано поспіхом, і він цілком на його совісті. Запити засвідчили, що навіть його міністри нічого