Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Кащенко Адріан
В тамтешній церкві збереглося досі чимало речей, що були в січовій церкві, а на околицях Січі та по окопах весь час знаходили й понині знаходять запорозьку зброю, посуд чавунний та череп'яний, люльки, гроші й дьоготь у бочках; найбільшою ж коштовністю вважаються дві чайки, їх бачив у річці Скарбній Д. І. Яворницький. Одна з них була в 6 сажнів завдовжки, друга ж — трохи менша. Вони так і залишилися у воді.
Про кошових Нової Січі майже відсутні згадки на місцях, хоча вони були на сто літ пізніше відомого лицаря Сірка. Скажімо, що Калнишевського ще люди пам'ятають, але не уславляють, а тільки сумують за його долею, бо Текелій закував останнього кошового в кайдани, і той скінчив своє життя в Соловецькому монастирі на Білому морі.
За Покровським рогом Підпільна повертає на північ і викидає із себе річки: Похилу, Шершаву та Піскувату. Всі ті річки сполучаються із Базавлуком, од якої, напевне, дістав назву і Луг Базавлуг, куди впадає ся річка.
Базавлук на Запорожжі була одною із найславніших і найукоханіших для козаків річок. У давні часи вона довго межувала запорозькі й татарські землі й навіть згодом, коли кордон пройшов по Кам'янці й Бугові, все-таки Базавлуг татари часто вважали своїми землями.
За часів Олешківської та Нової Січі на Базавлуці стояло багато запорозьких зимівників, а найбільше — на розі балки Кам'янки та Базавлука, де нині село Шолохове, та нижче, де село Грушівка. Після скасування Січі всі землі понад Чортомликом, Базавлуком, лиманом Великі Води та майже весь Базавлуг, десь 200 000 десятин площі, були подаровані царицею Катериною князеві Вяземському. Від нього ті землі 1802 року перейшли до барона Штіглиця, а від того вже — до великого князя Михайла Миколайовича. Ці зміни власників дуже вплинули на склад мешканців у тих поселеннях, і, зрештою, від запорожців на околицях Базавлугою, понад його кручами й байраками, лишилися тільки кам'яні хрести над їхніми домовинами, та й тих із кожним днем меншає.
Від місця злиття Базавлука із Скарбною-Колотівською межа Базавлугу простягається протокою Базавлука Ба-каєм до великого села Михайлівське, а далі до Бистрика й лиману Великі Води. Сей лиман, зібравши до себе всі річки з Базавлугу, заливає водою площу в 15 квадратових верст; упродовж він має 11 верст, а впоперек лише дві версти, на кінцях же ще вужчає.
Біля горішнього краю лиману, під високою горою, вкритою великою кількістю могил, лежить село Нововоронцовка. З гори села та від могил, понад селом, розкинувся на схід чарівний краєвид Великих Вод і взагалі Базавлугу. На заході від Великих Вод і до Базавлука підходить зі степу чимала балка Оскорівка, в якій за пізніший вік Запорожжя було безліч запорозьких зимівників. Краєвид сієї балки теж дуже гарний.
Щодо товщі Базавлугу — то вона більша за простором і мовби веселіша, ніж у Великому Лузі. Таке враження справляє на мандрівника те, що протоки Дніпра, які перетинають Базавлуг значно ширші, ніж протоки Великого Лугу. Річки Лапинка, Павлюк, Скарбна, Підпільна, Сисина та Скарбна-Колотівська — це зовсім великі й мають у поперечнику від 50 до 100 сажнів, та й, опріч них, на Лузі ще багато річок від 20 до 50 сажнів завширшки. Це — Шарай, Мельничиха, Лебединка, Скажена, Дніприще, Шахова, Темна, Миколина й чимало інших.
Ще одна особливість Базавлугу та, що тут прудкіші течії річок і через те заблукати в Базавлузі важче, ніж у Великому Лузі — треба тільки пам'ятати, що тут усі річки течуть на захід, до лиману Великі Води. Впадає їх в озера чи болота в Базавлузі менше, майже зовсім нема таких, щоб не знати, куди вони прямують, як це буває у Великому Лузі.
Рослинність у Базавлузі така ж, як і у Великому Лузі: ті ж дуби, явори, осокори, велетенські верби, берест, ясен, клен, кислиця, груша, шовковиця, бузина, зарості лози, очерету, оситнягу й високі, більше трьох аршинів, трави.
Під час весняної повіді, серед Базавлугу, як і у Великому Лузі, залишаються тільки деякі гряди, на яких стояли запорозькі кишла.
Між річками Павлюком, Дніпром, Скарбною й Темною лежить островом урочище Васюрине. На Запорожжі, певне, був якийсь уславлений козак Васюра, бо, крім цього урочища, його іменем прозваний і один із запорозьких куренів — Васюринський, і про Васюринського "козарлюгу" згадується і в пісні про руйнування Січі.
Далі вниз, понад Дніпром, ідуть урочища: Петрівщина, Маркове та Степок. Останнього майже ніколи не заливає вода, й воно вкрите чудовим лісом та гарною степовою травою.
Інше урочище з тією ж назвою — Степок, лежить між річками: Шаховою, що витікає із Скарбної і прямує до Великих Вод, та Білобородчиною, яка з тієї ж Скарбної впадає в Темну. Близько від цього Степка, між річкою Тихінкою. й Старим Ревуном, розкинулося невеличке урочище Панидине, відоме тим, що після знищення Січі на ньому сидів і "плодив бджолу" запорозький дід Усатий. Його знав увесь Базавлуг через те, що в нього був один дуже довгий вус і він кував коня підковами назад. На місці його кишла досі живуть люди й держать пасіку.
Як кажуть діди, по всіх грядах Базавлугу споконвіку жили запорожці — рибалили тут і розводили бджіл. А коли поділили ці землі між панами, то й по тому ще довго селилися тут запорожці вільно, а потім стали виплачувати за грунти оренду.
У селі Покровському люди згадують, що коли москалі оточили Січ, то козаки закопали свої скарби в Базавлузі й, тікаючи на Дунай, лишили в плавні двох товаришів, щоб доглядали того сховища. Довго оті запорожці там жили, сподіваючись, що товариство повернеться, і вже зовсім постаріли, дожидаючись, а все не хотіли виявити, де саме закопаний скарб. Як не мали вони вже сили добувати собі їжу, то приходили в Покровське з торбами, випрошуючи хліба, та й знову ховалися в Лузі, не маючи навіть хати, а живучи по дуплах; та так вони й померли, не розголосивши, де схований скарб Запорожжя.
Чимало в Базавлузі розкидано й озер. Поміж річками Підпільною та Скарбною — найбільші: Гредчине, Довге й Домаха. Останнє — найширше. Далі, на південь, біля річки Темної, лежить майже кругле озеро — Закутнє, а біля річки Ревуна — лиман Васюринський і недалеко від нього — озеро Оріховате.
Між річкою Сисиною та Базавлугом міститься лиман Ревин і цілі низки лиманів по долинах річок Піскуватої, Шаршавої та Похилої. Далі, між Базавлугом та Великими Водами, розкинулося на дві квадратові версти озеро Підстепне, сполучене з річкою Бакай, а на південь од нього розташувалися озера: Литвинове, Мілке, Піскувате, Велике, Вхідне, Кругле, знову Велике, Прогнойне, друге Вхідне, Гречане, Святе, Доменьківське, ще одне з назвою Домаха, Бакланове (улюблене місце бакланів), Лебедине — одне й друге, знову Закутнє, Хомине, Кривеньке, Прищепа, Срібне та безліч інших.
У сьому кутку збилася сила озер. Устя річок та озера порізали Базавлуг на острови, між якими лежить і отой, що має ймення давнього гетьмана Скалозуба, що року 1599-го загинув під час морського походу на Азовське море. Острів сей невисокий, його заливає велика вода, а проте вже переживає зі своєю назвою п'яте століття.
Скалозубовим островом і кінчається луг Базавлуг, а разом із ним і весь запорозький Великий Луг. Хоч Дніпро ще й далі, до самісінького Чорного моря відкидає од себе в береги протоки; і Кінська так само не хоче бігти у злуці з ним, а все відходить ліворуч, та вже протоки обох річок не захоплюють таких великих просторів, як між Хортицею та Великими Водами, а біжать вузькою долиною; ліси ж там часом уриваються та змінюються пісками. Але й близькість турецьких міст XVI та XVII століть: Аслана, Тавані й Кизикермена унеможливлювала для запорожців тримати у своїй владі подальший низ Дніпра.
На Базавлузі збереглося далеко більше стародавніх назв річок та урочищ, пов'язаних з найменнями українських діячів та привідців українського народу, а саме тут містяться острови: Хмельницького, Сулими, Скалозуба; річки Павлюк, Шахова та урочище Васюрине.
Простори Великого Лугу й Базавлугу ще чекають на своїх дослідників і можуть бути зовсім знищені, лишившись назавжди невідомі науці. Навіть на малому Городищі в пущах Великого Лугу та на городищі острова Сулими, де, за переказами дідів, були навіть Січі, досі не побував жоден учений. А давні дослідники вже постаріли, то ж час би взятися за сю справу молодшим, і я був би щасливий, коли б се моє оповідання заохотило до вивчення рідного нам Великого Лугу бодай одну заповзяту людину.
ГЕТЬМАНСЬКЕ УРОЧИЩЕ
Не забути мені вас, прудкі дніпрові хвилі... Не забути вас, прозорі, блакитні. Й вас не забути, похмурі скелі Хортиці й зелені дуби Сагайдачного. Вже старість тисне мені на плечі, а Сагайдачне з його чарівними, величними краєвидами, мов намальоване, ще й зараз стоїть перед моїми очима.
Хто з українців не чув про славного гетьмана Сагайдачного, що із запорозьким товариством воював проти гатар і турків, зруйнував силу їхніх міст, спалив незбориму Кафу й визволив із неволі безліч християнських бранців? Того самого Сагайдачного, що, як співають люди, "проміняв жінку на тютюн та люльку" та здобув Україні невмирущу славу? А чи багато хто з українців бачив те місце, що його й через чотири століття звуть ще найменням Сагайдачного, себто Сагайдачне?
Хутко, невпинно біжить час... Рік за роком відходять у вічність минулого й несуть із собою не тільки людей, свідків колишніх подій, а й зовнішні ознаки давнього життя й природи... І те, чого ми через свою недбалість не хочемо бачити сьогодні, того вже не побачимо завтра.
Доля судила мені вперше глянути на світ сонця недалеко від Хортиці, Дніпрових порогів, Сагайдачного і взагалі недалеко від давніх запорозьких гнізд. За мого дитинства на берегах Дніпра ще чимало жило синів запорозьких козаків, свідків слави, а далі й руїни Запорозької Січі. Ще переказували з уст в уста оповідання про славні події запорозького товариства й про недолю останніх запорожців після зруйнування Січі. Ще живі були подекуди старі запорожці із Задунайської Січі, а один із тих небораків навіть доживав свого віку в оселі мого батька... Ще ходили степовими шляхами валки чумаків і лунали на безкрайньому обширі зелених просторів давні чумацькі й козацькі пісні.
От і заманулося мені пригадати дещо з минулого, а найбільше — розказати про урочище Сагайдачне, бо воно найлюбіше для мене з усього запорозького краю.
ПЕРША ПОДОРОЖ
Я побачив це урочище й побував у ньому мимоволі.
