В степу безкраїм за Уралом - Тулуб Зинаїда

Довелося вилити її в море. Сподівалися набрати води в гирлі Кувандар'ї, а там від річки залишилося сухе річище, тому що хівинці зробили на ній греблю за шістдесят верст від гирла для зрошення своїх ланів. Тільки в ямах де-не-де траплялася ще снігова вода, і ми рятувалися нею. Так і мучилися. Дощ збирали, а потім смоктали мокру парусину.

— Ну, а зараз як? — стурбувався Бутаков. Поспелов лише гірко всміхнувся й зітхнув.

— Я вам привіз води. Знав, відчував на відстані, як вам важко. Накажіть набирати, — заметушився Бутаков. — Тихов! Боцмана!

— Єсть боцман! — вихором влетів в кают-компанію Клюкін.

— Видати шхуні "Николай" один залізний бак на воду та води відер з сімдесят. А нам, Тихов, подай гарячого чаю з лимоном.

— Та з ягідкою, — ласкаво відгукнувся Тихов, накриваючи на стіл. — Це я сьогодні з топографами на острові був, відро дикої полуниці назбирав.

Користуючись винятковим штилем, шхуни стояли борт до борту, як біля пірсу великої гавані. Обидві команди радісно взялися до роботи, і за годину шістдесят п'ять відер свіжої прісної води були налиті в трюм "Николая" в великий металевий бак, і змучена спрагою команда з насолодою пила чай, щойно заварений турботливим коком.

В кают-компанії теж пили чай. Зав'язалася дружня розмова. Поспелов пишався своїми мисливськими трофеями. Шевченко показував нові акварелі та сепії, Вернер — збагачений гербарій та колекцію пташиних яєць. Рибін розповів, як багато тигрових та кабанячих слідів довелося йому побачити на островах і які кумедні тутешні маленькі зайці з надзвичайно довгими задніми ногами і тому дуже схожі на кенгуру.

Раптом на палубі почулися ніжні звуки мандоліни, потім вступила гітара і хтось заспівав спочатку приглушено, ніби нерішуче пробував голос, потім знов зазвучала гітара і заспівав хор лунко і впевнено. Почувши знайому мужню мелодію, Шевченко вийшов на палубу і за кілька хвилин повернувся в каюту і з якимсь особливим урочистим і стальованим виглядом виструнчився перед Бутаковим.

— Ваш скобродь! Екіпаж довіреної вам першої воєнно-морської Аральської флотилії покірно просить ваш скобродь вийти на палубу і прослухати пісню, створену екіпажем вищеназваної флотилії на честь Першої Аральської науково-описової експедиції і її відважного капітана, кругосвітнього мореплавця, нових земель і морів відкривача, капітан-лейтенанта Олексія Івановича Бутакова.

— Годі вам жартувати з мене, Тарасе Григоровичу! — зніяковівши, всміхнувся Бутаков. — Сідайте краще їсти полуниці. Давно ми такого чудового десерту не бачили.

— І не думаю жартувати, — вже просто й серйозно відповів Тарас Григорович. — Команда дійсно склала пісню на вашу честь. Адже наші Парфенов та Забродін з сімейств поморських "сказителей русских былин".

— Підемо, Олексію Івановичу, послухаємо. Пісня дійсно наче непогана, — підвівся Поспелов, пропускаючи наперед Бутакова.

Матроси сиділи хто на бухтах канату, хто на лаві, хто на запасному якорі, а хто й на фальшборті чи на палубі. Двоє тримали в руках мандоліни, а Парфенов — гітару. Коли офіцери розташувалися на складних стільцях, Парфенов узяв дзвінкий акорд і Авер'ян Забродін почав високим ліричним тенором:

— Как по морю...

— Как по морю да по морю по Аральскому... — дружно підхопили чисті баритони й баси.

Как по морю да по морю по Аральскому Наш корабль "Константин" в синю даль летит, Паруса его белокрылые Крепко ветром тугим наливаются.

На корме его — наш российский флаг. Наш прославленный флаг да андреевский. На грот-мачте бренд-вымпел полощется, С теплым ветром играет косицами.

Капитана то вымпел отважного, Бутакова, морей открывателя. А идём мы с ним да в неведом путь По тем синим волнам, по нехоженым...

А и должен он море Синее Вширь и вглубь до дна точно вымерять, На чертеж положить до излучинки, Указать пути внукам, правнукам.

Острова его безымянные Окрестить навек русским именем, Заслужив в веках славу вечную Трудовым своим честным подвигом.

Матроси співали майстерно. Мотив був суворий, мужній і по-своєму оригінальний. Він навіював думку про важкий і героїчний труд моряків, про одвічний гуркіт штормового моря...

Бутаков був глибоко зворушений і схвильований. Він ніяково термосив пальцями кашкет, а ледь помітний теплий вітрець ласкаво роздмухував його густе чорне волосся.

— Спасибі, хлопці. Від усієї душі спасибі, — нарешті промовив він, і голос його мимоволі здригнувся. — Тільки треба було б додати, що без таких сміливих і хороших матросів, як ви, ніякий капітан нічого не добився б. Це наша спільна справа і спільна мета.

— Хоч би нам все життя разом з вами проплавати! — дружно загули схвильовані матроси.

— Та хіба б інший капітан став би море з кінця в кінець прасувати, щоб дістати нам прісної води?

Бутаков знаком підізвав Тихова, щось наказав йому пошепки, і за мить той повернувся на палубу з баклажкою горілки й чарками.

— Вип'ємо, братці, щоб плавання наше закінчилося добре і щоб плавати нам з вами разом ще й іншими морями! — сказав Бутаков, підносячи чарку.

— Дай Боже! — урочисто відгукнулися матроси і разом перехилили свої чарки.

Вночі шхуни розійшлися: "Николай" пішов на південний схід закінчувати зйомку та промірювання своїх останніх тридцять миль, а Бутаков, промірюючи дно у відкритому морі, пішов на північ, до гирла Сирдар'ї, де треба було прийняти на борт харчі, полагодити рангоут і перевірити хронометри. Все це потребувало багато часу, і лише через місяць "Константин" знову вийшов у море.

Тоді ж підійшов до гирла Сирдар'ї і "Николай", на якому було багато хворих. Бутаков наказав Поспелову покласти хворих в раїм-ський військовий госпіталь і стояти в Сирдар'ї не менше двох тижнів, щоб усі зміцніли, відпочили, а потім розпочати промірювання і зйомку північної частини моря, а сам пішов у затоку Перовсьского, де в бухті Чубар-Тарауз знайшов чудову гавань, закриту від усіх вітрів. Крім того, ця гавань була на триста верст ближче до Оренбурга, ніж Раїм та Косарал, і глибину мала достатню для великих, навіть кильових, пароплавів та вітрильників.

Із затоки Перовського Бутаков узяв курс на мис Кара-Тюбе. В путі Шевченко замилувався білою скелею Аульє, схожою на велетенський біломармуровий саркофаг, який високо здіймався над морем. Далі шхуна попрямувала до півострова Куланди, де минулого року знайшли вони кам'яне вугілля. Бутаков з'їхав на берег, наказав нарубати дров та вугілля в запас для камбуза, а сам з Рибіним зробив точну зйомку місця майбутньої шахти і, обігнувши мис Учун-Каїр, ввійшов у затоку по той бік півострова Куланди і назвав цю затоку затокою Чернишова.

Далі йшли на південь уздовж скелястих урвищ Усть-Урта. Бутаков увесь час вимірював глибину, а Рибін раз у раз з'їжджав на берег для топографічної зйомки. Знову шарпав "Константина" жорстокий дводенний шторм, після якого мореплавці добралися до урочища Ка-ра-Тамак, і за шість верст на південь від нього, біля джерел гіркої води, Вернер виявив друге родовище кам'яного вугілля з виходом вугільного шару на поверхню землі.

Бутаков був дуже радий. Наступного ранку Рибін поїхав на берег, коли раптом Бутаков помітив на прибережних горбах караван з кількох сот верблюдів та великої отари. Провідник-казах заспокоював Бутакова. Це, мовляв, базарчі, тобто торгівці, які прямують в Кунграт на міновий базар: але Бутаков боявся, що вони захоплять зйомочну групу Рибіна і продадуть її в Хіву, де дорого дали б за росіян, впійманих на хівинській території за топографічною зйомкою. Шхуна стояла на якорі. Бутаков дав холостий постріл з гармати, щоб викликати Рибіна: але караванники злякались пострілу і поспішно зникли за найближчим узгір'ям.

Більше Рибін на берег не з'їжджав і тільки сьомого серпня поїхав на берег сам Бутаков, щоб визначили довготу та широту цього місця і нарубати дров. Справа була ризикована тому, що неподалік на узгір'ї розкинувся великий аул. На березі до Бутакова під'їхали кілька аксакалів і спитали його:

— Що ви за люди і чого приїхали до нас?

— Ми баликчі, рибалки та мисливці, — відповів Бутаков спокійно. — Приїхали ми нарубати палива, щоб зварити собі бишбармак та чай, а з вами розпочати дружбу. Ось вам від нас подарунки: дві мати, тютюн та голки, щоб шити одяг.

Діди перезирнулися, подарунки прийняли, подякували, але на зброю супутників Бутакова дивилися з недовір'ям і острахом.

— А ще, — вів далі Бутаков, — думали ми купити у вас кількох баранів або обміняти їх на різні речі. Ми можемо дати вам сокири, пили, ножі та ще що-небудь.

Аксакали неголосно порадилися проміж себе, потім найстарший кивнув головою:

— Добре. Завтра приженемо вранці баранів.

І, тихо перемовляючись, поїхали геть, а Бутаков пішов на сусідню гору, де не було ані людей, ані худоби, і взявся за роботу.

Він саме закінчив свої астрономічні спостереження, коли знов знявся свіжий вітер. Хвилі щохвилини зростали і з ревінням налітали на вузенький пляж біля підніжжя скель, здіймаючи із дна жовту каламуть. Довелося витягати шлюпку на берег і заночувати на хівинській землі. Це було дуже небезпечно, бо могло викликати дипломатичні ускладнення, і Бутаков дуже жалкував, що поїхав на берег. На щастя, ніч минула спокійно, а вранці він довго чекав обіцяних баранів, але так і не дочекався.

Ані дров, ані навіть хмизу або чагарника матроси тут не знайшли. Замість дров, нарізали снопів кураю.

— Нічого, — говорили моряки. — Зваримо кашу і на кураї, а дрова знайдемо в іншому місці.

Шхуна йшла вздовж південного берега від Кин-Камиша до Токмак-Ата. Спалили курай, спалили палубні лави, навіть запасні весла для шлюпки, але Бутаков більше не наважувався висаджуватися на берег, і південне узбережжя знімали з борта "Константина" так званою "окомірною" зйомкою. Двадцятого серпня задув ходовий вітер, і "Константин" нарешті вийшов у відкрите море, до мальовничих, густо порослих лісом островів, відкритих минулого літа.

І тут Бутаков несподівано відкрив ще один маленький скелястий острів, а поруч із ним другий, низовинний. Перший назвав він островом адмірала Лазарєва, а другий ім'ям славетного російського мореплавця Беллінсгаузена. Тут матроси нарубали дров та хмизу.

Рибін зробив повну зйомку, а Бутаков проміряв глибину моря між островами, а також в затоках і бухтах острова Николая.

Міцний вітер раптом змінився повним штилем, коли лише глибинна мертва зибінь помірно й ритмічно вколисувала шхуну на гнучкому склі заснулого моря.