Кобзар - Шевченко Т. Г.

взаперті,

На шлях дивлюся, та на поле,

Та на ворону на хресті

На кладовищі. Більш нічого

З тюрми не видно. Слава богу

Й за те, що бачу. Ще живуть,

І богу моляться, і мруть

Хрещені люде.

Хрест високий

На кладовищі трохи збоку

Златомальований стоїть.

Не вбогий, мабуть, хтось лежить?

І намальовано: розп՚ятий

За нас син божий на хресті.

Спасибі сиротам багатим,

Що хрест поставили. А я…

Такая доленька моя!

Сиджу собі та все дивлюся

На хрест високий із тюрми.

Дивлюсь, дивлюся, помолюся:

І горе, горенько моє,

Мов нагодована дитина,

Затихне трохи. І тюрма

Неначе ширшає. Співає

І плаче серце, оживає

І в тебе, боже, і в святих

Та праведних твоїх питає,

Що він зробив їм, той святий,

Той назорей, той син єдиний434

Богом ізбранної Марії.

Що він зробив їм? І за що

Його, святого, мордували,

Во узи кували;

І главу його честную

Терном увінчали?

І вивели з злодіями

На Голгофу-гору;

І повісили меж ними -

За що? Не говорить

Ні сам сивий верхотворець,

Ні його святії -

Помощники, поборники,

Кастрати німиє!

 

* * *

Благословенная в женах,

Святая праведная мати

Святого сина на землі,

Не дай в неволі пропадати,

Летучі літа марне тратить.

Скорбящих радосте! пошли,

Пошли мені святеє слово,

Святої правди голос новий!

І слово розумом святим

І оживи, і просвіти!

І розкажу я людям горе,

Як тая мати ріки, море

Сльози кровавої лила,

Так, як і ти. І прийняла

В живую душу світ незримий

Твоєго розп՚ятого сина!..

Ти матер бога на землі!

Ти сльози матері до краю,

До каплі вилила! Ридаю,

Молю, ридаючи: пошли,

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило,

І на Украйні понеслось,

І на Україні святилось

Те слово, божеє кадило,

Кадило істини. Амінь.

 

I

 

Не в нашім краю, богу милім,

Не за гетьманів і царів,

А в римській ідольській землі

Се беззаконіє творилось.

Либонь, за Декія435 царя?

Чи за Нерона сподаря?

Сказать запевне не зумію.

Нехай за Нерона.

Росії

Тойді й на світі не було,

Як у Італії росло

Мале дівча. І красотою,

Святою, чистою красою,

Як тая лілія, цвіло.

Дивилася на неї мати

І молоділа. І дівчаті

Людей шукала. І найшла.

Та, помолившись Гіменею436

В своїм веселім гінекею,437

В чужий веселий одвела.

Незабаром зробилась мати

Із доброї тії дівчати:

Дитину-сина привела.

Молилася своїм пенатам438

І в Капітолій439 принесла

Немалі жертви. Ублагала

Капітолійський той синкліт,440

Щоб первенця її вітали

Святії ідоли. Горить

І день і ніч перед пенатом

Святий огонь. Радіє мати:

В Алкіда син її росте,

Росте; лицяються гетери

І перед образом Венери

Лампаду світять.

 

II

 

Тойді вже сходила зоря

Над Віфлеємом.441 Правди слово,

Святої правди і любові

Зоря всесвітняя зійшла!

І мир, і радость принесла

На землю людям. Фарисеї442

І вся мерзенна Іудея

Заворушилась, заревла,

Неначе гадина в болоті.

І сина божія во плоті

На тій Голгофі розп՚яла

Межи злодіями. І спали,

Упившись кровію, кати,

Твоєю кровію. А ти

Возстав од гроба, слово встало.

І слово правди понесли

По всій невольничій землі

Твої апостоли святії.

 

III

 

Тойді ж ото її Алкід,

Та ще гетери молодії,

Та козлоногий п՚яний дід443

Над самим Аппієвим шляхом444

У гаї гарно розляглись,

Та ще гарніше попились,

Та й поклонялися Пріапу.445

Аж гульк!.. Іде святий Петро

Та, йдучи в Рим благовістити,

Зайшов у гай води напитись

І одпочити. «Благо вам!» -

Сказав апостол утомленний

І оргію благословив.

І тихим, добрим, кротким словом

Благовістив їм слово нове,

Любов, і правду, і добро,

Добро найкращеє на світі,

То братолюбіє. І ситий,

І п՚яний голий отой Фавн,

І син Алкід твій, і гетери -

Всі, всі упали до землі

Перед Петром. І повели

До себе в терми на вечерю

Того апостола…

 

IV

 

І в термах оргія. Горять

Чертоги пурпуром і златом,

Куряться амфори.446 Дівчата

Трохи не голії стоять

Перед Кіпрідою447 і влад

Співають гімн. Приуготован

Веселий пир; і полягли

На ложах гості. Регіт! Гомін!

Гетери гостя привели

Сивобородого. І слово

Із уст апостола святого

Драгим єлеєм потекло.

І стихла оргія. А жриця

Кіпріди, оргії цариця,

Поникла радостним челом

Перед апостолом. І встала,

І всі за нею повставали

І за апостолом пішли

У катакомби. І єдиний

Твій син Алкід пішов за ними

І за апостолом святим,

За тим учителем своїм.

А ти весела вийшла з хати

На шлях із гаю виглядати

Свого Алкіда. Ні, нема.

Уже й не буде. Ти сама

Помолишся своїм пенатам,

Сама вечерять сядеш в хаті…

Ні, не вечерять, а ридать,

Ридать, і долю проклинать,

І сивіть, кленучи. І горе!

Умреш єси на самоті,

Мов прокажена!

 

V

 

На хресті

Стремглав повісили святого

Того апостола Петра.

А неофітів в Сіракузи448

В кайданах одвезли. І син

Алкід, твоя дитина,

Єдиная твоя родина,

Любов єдиная твоя,

Гниє в неволі, в кайданах.

А ти, прескорбная, не знаєш,

Де він конає, пропадає!

Ідеш шукать його в Сибір

Чи теє… в Скіфію…449 І ти…

І чи одна ти? Божа мати!

І заступи вас, і укрий!

Нема сім՚ї, немає хати,

Немає брата, ні сестри,

Щоб незаплакані ходили,

Не катувалися в тюрмі

Або в далекій стороні,

В британських, галльських легіонах

Не муштрувались! О, Нероне!

Нероне лютий! Божий суд,

Правдивий, наглий, серед шляху

Тебе осудить. Припливуть

І прилетять зо всього світа

Святиє мученики. Діти

Святої волі. Круг одра

Круг смертного твого предстануть

В кайданах. І… тебе простять.

Вони брати і християни,

А ти собака! людоїд!

Деспот скажений!

 

VI

 

Аж кишить

Невольника у Сіракузах

В льохах і тюрмах. А Медуза450

В шинку з старцями п՚яна спить.

От-от прокинеться… і потом,

І кров՚ю вашою, деспоти,

Похмілля справить.

Скрізь шукала

Дитину мати. Не найшла

І в Сіракузи поплила.

Та там уже його в кайданах

Найшла, сердешная, в тюрмі.

Не допустили й подивитись,

І мусила вона сидіть

Коло острога. Ждать і ждать,

Як бога з